|  | 

ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ XVI-XIX СТОЛІТЬ

З другої половини XVI по другу половину XIX століття набувають розвитку шість великих літературних напрямів: барокко, класицизм, сентименталізм, романтизм, реалізм і натуралізм. Усі вони охопили не лише літературну сферу, а й поширилися на інші види мистецтва. Так, барокко – це музика А. Вівальді, Г. Генделя та Й. С. Баха.

Класицизм – архітектурний ансамбль Версаля та фасади Лувру. Сентименталізм і романтизм – це малярство Ж. Фрагонара і Е. Делакруа.

Із шістьма великими напрямами XVI-XIX століть пов’язана творча діяльність майже всіх видатних письменників того часу. Кальдерон, Гріммельсгаузен і Донн презентують барокко, Корнель, Расін і Мольєр – класицизм, Стерн, Руссо й Карамзін – сентименталізм, Байрон, Гофман, Гюго й По – романтизм, Діккенс, Бальзак, Достоєвський, Франко – реалізм, Золя, Мопассан, Гаупт-ман – натуралізм. Окремі визначні митці в різні періоди своєї творчості належали до різних літературних напрямів. Так, молоді Гете й Шіллер були зв’язані з рухом “Бурі й натиску” – німецьким національним варіантом сентименталізму.

Другий, зрілий етап творчості видатних німецьких письменників проходить під знаком так званого “вей-марського класицизму” – своєрідного різновиду класицизму загальноєвропейського. О. Пушкін, Г. Гайне, Т. Шевченко, П. Куліш починають свій творчий шлях як романтики, а завершують його як реалісти.

Літературні напрями XVI-XIX століть слід розглядати як категорії не стільки Оціночні, скільки Понятійні. В цьому відношенні негативним прикладом є радянська літературознавча концепція про реалізм як своєрідну вершину літературного розвитку, і попередні (втім, як і наступні) напрями як про “тернистий шлях”, сповнений недоліків та помилок. Ніяк не кроком назад, а лише навпаки, був шлях Гете й Шіллера від сентименталізму до класицизму – від “Геца фон Берліхінгена” до “Фауста”, від “Розбійників” до “Валленштейна”.

А останні – романтичні – новели реаліста Меріме (“Джуман”, “Блакитна кімната”, “Локіс”) від прийомів і духу романтики тільки виграють.

Очевидно, шо, аналізуючи різноманітні і суперечливі явища літературного розвитку, необхідно користуватися не голими схемами та спрощеними ідеями, а вбачати насамперед Творчу особистість митця, що завжди є ширшою за певний напрям чи течію. Не письменник для напряму, а напрям для письменника. Безперечно, категорія літературного напряму служить систематизації історії літератури. Але в центрі цієї історії завжди перебуває особистість письменника.

Письменника “потрібно судити за законами, ним самим над собою визнаними”. Ця знаменита ггушкінська формула повинна постійно нагадувати про себе кожному літературознавцю, зокрема – при вивченні літературних напрямів XVI-XIX століть.




ЛІТЕРАТУРНІ НАПРЯМИ XVI-XIX СТОЛІТЬ