|  | 

Літературний процес кінця XIX – початку ХХ століть

Підручник Українська література 10 клас

ХХ Століття

Суспільно-політичні умови. Літературний процес кінця

ХІХ – початку ХХ століть припадає на період інтенсивного розгортання національно-визвольного руху в Україні. Так, ще на початку 1890-х років було створене “Братство тарасівців”, програма якого передбачала повне об’єднання України, оскільки “жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу”. 1897 року в Києві заходами Володимира Антоновича та Олександра Кониського відбувся з’їзд представників Громад з метою координації діяльності усіх українських громадських угруповань. Того ж року в Києві організовано соціал-демократичний гурток Івана Стешенка за участі Лесі Українки та інших діячів, в університетах засновуються студентські громади.

У Львові вийшла друком брошура Миколи Міхновського “Самостійна Україна” (1900), яка проголосила “єдину, нероздільну, вільну, самостійну Україну від гір Карпатських аж по Кавказькі”. Брошура справила величезний вплив на українське громадянство по обидва боки Збруча.

Відкриття пам’ятника Іванові Котляревському в Полтаві, куди 1903 року з’їхалися сотні представників української інтелігенції з усіх куточків України, включаючи Галичину й Буковину, перетворилося на вельми представницьку маніфестацію української єдності й національної самосвідомості.

Початок 1900-х років на Східній Україні позначений появою соціалістичних партій, що розгортають активну діяльність. З 1905 року Росія була охоплена страйками та революційними виступами проти самодержавства. Під загрозою втрати влади цар Микола ІІ восени 1905 року підписує Маніфест, яким дає свободу слова, друку, віросповідання, зібрань.

Задекларовані свободи сприяли появі в Україні періодичної преси (“Хлібороб”, “Рідний край”, “Громадська думка”, “Українська хата”). Редакцію “Літературно-наукового вісника”, який з 1898 року друкували у Львові, переносять у 1907 році до Києва, де його випуски виходять до 1914 року. Це тим більш прикметно, що таке функціонування вісника давало змогу розглядати твори письменників Східної і Західної України як єдине літературне явище. У І і ІІ Державних Думах (1906, 1907) чисельність українських представництв сягала понад чотири десятки членів. Однак дуже швидко царський уряд обмежив конституційні права українців: закриваються українські періодичні видання, припинено викладання українською мовою предметів з університетських кафедр, заборонено святкування Шевченкових роковин, закрито осередки “Просвіти” тощо.

Оцінюючи ситуацію і політичний режим у Російській імперії періоду 1905-1907 років, Михайло Коцюбинський – у зв’язку з діяльністю “Просвіти” – висловлював обурення з приводу повальних заборон. Гнів письменника на “паперовість” російської демократії стосовно культурної діяльності національних меншостей вилився в образне порівняння, засноване на змісті відомого сатиричного твору Івана Франка: “Як бачите, наша конституція гірша, ніж навіть Ваша “свинська” (лист до Андрія Чайківського від 3 березня 1907 року).

Політичне життя Галичини теж характеризувалось пожвавленням національно-визвольних змагань. Твір члена радикальної партії Юліана Бачинського “Ukraina irridenta” (тобто “Україна невизволена”; 1895, Львів) сприяв активному формуванню української державницької думки. Тезу цієї праці про потребу творення української соборної держави політичні партії Галичини прийняли як свою програму-максимум.

Початок ХХ століття засвідчив активізацію взаємин галицького і східноукраїнського громадянства, кристалізацію української політичної думки. Спільний визвольний рух засвідчив історичне самоусвідомлення українців як єдиної нації, що перебувала в очікуванні грядущих змін і перетворень.

Усе це визначило характерні тенденції розвитку української літератури. На межі ХІХ-ХХ століть українські письменники прагнуть передати пафос визвольної боротьби, зображують зростання як соціальної, так і національної свідомості народу. Розпочинається новий етап у розвитку новітнього українського письменства, відомий як епоха модернізму.

Нагадаємо, що модернізм (від франц. moderne – сучасний) – комплекс літературно-мистецьких напрямів, що виникли наприкінці ХІХ століття як заперечення натуралізму в художній дійсності, як спростування заангажованості митця і проіснували до кінця ХХ століття. Основні модерністські напрями: імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм, неореалізм, неокласицизм, символізм, футуризм.

Особливість літературного життя в Україні на межі ХІХ-ХХ століть визначала присутність кількох мистецьких поколінь. Іван Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Борис Грінченко, Михайло Старицький, Іван Карпенко-Карий, Іван Франко продовжували працювати в українському письменстві, орієнтуючись на збереження національно-культурної ідентичності. Їхні творчі надбання трактували як народницьку культуру. З орієнтацією на загальноєвропейський літературний процес та його універсалізм виступили представники нової генера – ції – Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Леся Українка, Володимир Винниченко, Микола Вороний, Олександр Олесь, Спиридон Черкасенко та інші. Їхні твори відзначалися пошуками нових тем і прийомів узагальнення життєвого матеріалу, розгортанням художньої дії через внутрішній світ персонажів. Ці пошуки були стимульовані новими тенденціями світової літератури, з якими українські письменники ознайомлювалися безпосередньо чи опосередковано – через польську, німецьку, російську літератури.

Міжпредметні паралелі. Більшість українських митців початку XX століття зазнала впливу Кнута Гамсуна (1859-1952) – норвезького письменника, лауреата І Нобелівської премії (1920). Автор роману “Голод” подав картину світу через психологію підсвідомого. Кнут Гамсун заявляв, що його художнім завданням є не зображення людських типів, а відтворення гранично індивідуальних відчуттів людини, викликаних розрізненими враженнями, які іноді суперечать одне одному.

Таким чином він сформулював основні ознаки імпресіонізму, що став перехідною ланкою від реалізму до модернізму, межував із натуралізмом та символізмом.

Імпресіонізм сформувався у другій половині XIX століття у царині французького живопису. Його представники Клод Моне, Огюст Ренуар, Каміль Піссаро, Поль Сезанн, Едгар Дега та інші вважали своїм основним завданням якомога природніше відтворити довкілля, витончено й адекватно передати миттєві настрої. їхнє прагнення відтворити тремтливу, ледь вловиму поезію життя у малярстві підтримали українські художники Олександр Мурашко і Микола Бурачек. Художні відкриття імпресіоністів вплинули і на музичне мистецтво (Клод Дебюссі, Моріс Равель, Олександр Скрябін, Ігор Стравінський, Сергій Василенко) та скульптуру (Огюст Роден, Медардо Россо ), поширилися на есе світове мистецтво.

Прикметними рисами українського письменства кінця ХІХ – початку ХХ століть є взаємопроникнення епічного, драматичного й ліричного начал, трансформація жанрів, звернення до суміжних мистецтв.

Українська проза цього періоду характеризується розширенням своїх тематичних обріїв. Актуалізація теми інтелігенції – це було те нове, чим початок ХХ століття відрізнявся в українській літературі від попередніх періодів, коли цей пласт життя з різних причин, в тому числі й цензурних, порушувався не часто. Шукання у розкритті цієї теми Івана Франка, Наталії Кобринської, Олени Пчілки, Івана Нечуя – Левицького на новому художньому витку продемонстрували Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Гнат Хоткевич, утвердивши багатство ресурсів української мови. Інтелектуалізацію української прози засвідчував показ життя різних народів, боротьби жінки за соціальні права.

Другою характерною ознакою прози межі століть була ліризація.

Якщо для доби реалізму було характерне домінування жанрів роману і повісті, то модерністи віддавали перевагу малим епічним формам. Серед них виокремлюються твори фабульні (оповідання та новела) і безфабульні (етюд, ескіз, лірична мініатюра, поезія в прозі тощо), що становлять так звану ескізно-фрагментарну прозу. Дослідники українського письменства констатують у ньому наявність на межі ХІХ-ХХ століть двох типів новел: новелу акції, засновану на зіткненні двох конфліктуючих сил, і новелу настрою з внутрішньо – психологічним конфліктом. Фактором жанрового новаторства стає психологізм, характерний для обох типів новел, як, зрештою, і для всієї тогочасної літератури.

До найцікавіших художніх відкриттів цього часу належала, на переконання Івана Денисюка, “психологічна новела з внутрішнім сюжетом, викладеним у формі суцільного невиголошеного монологу (“Невідомий”, “Цвіт яблуні”, “Intermezzo” Михайла Коцюбинського, “Помилка” Лесі Українки, “Перед дверима” Гната Хоткевича)”.




Твір на тему: Літературний процес кінця XIX – початку ХХ століть




Літературний процес кінця XIX – початку ХХ століть
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email