Літературно-громадська діяльність – Григорій Савич Сковорода

Григорій Савич Сковорода (1722-1794 pp.)

Літературно-громадська діяльність

Літературно-громадська діяльність Григорія Савича Сковороди припадає на складний час суспільного життя не лише Росії, а й Західної Європи – період занепаду феодалізму і становлення капіталізму. Визначальною рисою цього періоду було посилення інтересу до всього національного; побуту, мови, фольклору. Сковорода у своїх творах теж милується рідною природою, турбується долею народу, захоплюється його ватажками (наприклад, Богданом Хмельницьким).

Творчу спадщину Григорія Сковороди складають: збірка ліричних поезій “Сад божественных пісень”, книга “Басни Харьковскіе”, філософські трактати та притчі.

Літературна і філософська спадщина Г. С Сковороди тісно переплітаються. Найголовніша мета письменника і філософа – пізнання світу і сутності людського буття. Людина – центральна постать у філософії Сковороди.

Мандрівний філософ закликав людей жити в красі і гармонії згідно з законами природи. Щоб змінити суспільство, кожній людині необхідно спочатку змінити себе.

У трактаті “Начальная дверь ко христіанському добронравію” Сковорода писав, що весь світ складається з двох натур: одна видима, друга – невидима, перша являє собою явища матеріального світу, друга – це Бог, дух, розум, істина. І по відношенню до всього світу, космосу, людина становить мікрокосм (малий світ). Для пізнання світу їй потрібно пізнати себе. Людське щастя полягає у самовдосконаленні.

Щасливою може бути тільки та людина, яка знайшла своє місце в житті.

Ідея “еродної праці” – праці за нахилами – має велике значення у філософії Сковороди. Він доводить, що людина повинна займатись улюбленою справою. Тільки тоді вона буде щасливою і принесе користь суспільству.

Гармонійний же розвиток людини полягає у “еродній” діяльності і свободі.

Григорій Савич Сковорода був виразником ідей найбіднішої категорії населення. Він виступав проти покріпачення селян, мріяв про новий світ, в я кому не буде ворожнечі, а люди стануть рівноправними членами суспільства. Його демократичні погляди знайшли своє вираження і у просвітительській діяльності, і у творчості, У нову історичну епоху переходу від феодалізму до капіталізму Сковорода написав цілу низку творів на соціально-етичні теми.

Завдяки самобутності думки, пафосові заперечення світу несправедливості, відданості високим гуманістичним ідеалам Сковорода став в один ряд з визначними мислителями свого часу.

Філософ був переконаний, що справжнє щастя людини полягає не в багатстві та честолюбстві, а в розумному задоволенні людських потреб та в праці, яка приносить радість. Гонитва за багатством та жадоба наживи ніколи не зроблять людину щасливою. Це Сковорода неодноразово повторював у багатьох своїх працях та листах до друзів.

У байці “Жаби” автор так говорить про перевагу праці над неробством: “Всяке багатство зубожіти й висохнути, як озеро, може, а лише ремесло є невичерпне джерело не багатого, але безпечного прожитку”. Сковорода завжди підкреслював свою близькість до бідних людей, засуджував панство. В одній із поезій збірки “Сад божественних пісень” знаходиться таке звернення до панів:

Вас Бог одарил грунтами, но вдруг

Может то пропасть

А мой жребій с голяками, но Бог

Мудрости дал часть!

А в філософському діалозі “Благородний Еродій” ця думка звучить так: “Довольство своим жизненным уделом и благодарность за него судьбе есть твердь и здравие сердца, приемлющего все во благо и укрепляющегося”.

Отже, у своїй поетичній творчості Григорій Савич Сковорода поєднав лірику з філософією, а в працях мислителя – філософію з ліризмом. ?