|  | 

ЛІТОПИС ГАЛИЦЬКОГО ПОЛКОВНИКА ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу

Історично-мемуарна література

ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ

(Уривок)

Коли Марко Гдешинський розповів гетьману Потоцькому про розгром та загибель війська ляського, описав, як козаки й татари (кого мечем забивши, а кого в неволю взявши) над поляками гору взяли і як, замість булави у руки заступ давши, смерть самого генерала Потоцького, сина його, тріумфують, то жахнувся гетьман Потоцький, і польний Калиновський, а також і всі полководці та воїнство від страху заніміли, поникли, як трава або цвіт на морозі, коли після зимної ночі сонце засіяє. Не знаючи, що діяти, та самі незабаром на таку ж честь сподіваючись, зібралися вони на раду й почали думати, як біду-лихо оминути; і на тій раді порішили йти на Корсунь, щоб ближче до Польського краю бути і, при потребі, скоріше допомогу зібрати. Відразу ж після ради прийшли на Рось і стали табором за милю від Стеблева. А у вівторок у гості до ляхів наспіли і козаки з татарами й, гукнувши скільки моці “до бою!”, розпочали битву, та, оскільки ляхи перебували в окопах, несила було козакам і татарам ляхів подолати (та й не було козаків і татар більше п’ятнадцяти тисяч), тоді вони вийшли на пагорб і почали ляхів на двобій викликати. Якраз отоді і взяли ляхи якогось козака й привели до гетьмана, а той і почав випитувати про силу татарську та козацьку.

Бранець, будучи від природи кмітливим та хитрим (а може, й самим Хмельницьким підмовлений), сказав, що татар тільки з Тугай-беєм тисяч п’ятдесят і що скоро й сам хан з усією силою прийде, а козаків багато – без ліку. Вислухали все те ляхи і повірили, й напав на них острах незборимий, всі вони посмутніли, руки в них опустилися і втратили вони голову, бо боялися не лише сили козацької, а й голоду й облоги. Порадились вони й порішили пробиватися усім табором; та і тут взяли козака дорогу показувати і отак по вісім возів уряд усім табором рушили, за возами піхота та капітани, обік табору слуги з мушкетами, а з обох боків гетьмани з летючою кавалерією.

Козаки ж влаштували засідку, відкрили вогонь із самопалів, коней у возах перебили і сильно потіснили піхоту польську і, хоч як не хотіли поляки, мусили поголовно всі, і малі, й дорослі, зійти з коней і пішо з козаками бій тримати, та посеред того вогню, який вели з самопалів козаки та з своєї зброї татари, пройшли заледве півмилі. Та ще ж на лихо той козак, що вказував дорогу, навмисне завів обоз ляхів у яругу, прямо у хащі й болото; отут, побачивши, що прийшла їхня лиха година та погибель, вони почали свій обоз повертати – одні на гору з’їжджали, інші в болото прямували; Хмельницький же вислав наперед шеститисячний загін козаків, вони перекопали дорогу ляхам, зробили завали, а самі засіли у тих закопах. Нічого не знаючи про засідку, поляки пішки простують собі своєю дорогою, вози позад полишивши – одні на горі, а інші в болоті, а тим часом козаки і татари налетіли і обоз розгромили. Бачачи все те з своїм військом на лівому фланзі, Калиновський сильно розгнівився, та коли і його поранило, змирився з поразкою і запросив миру та молив, щоб йому життя залишили.

Всі ж останні кинулися навтьоки, і козаки й татари по полю їх, як снопи, клали, бо ж їхні слуги, що коней тримали та за цілістю панських голів пильнували, вже тільки про себе дбали, на їхніх коней сідали та чимдуж утікали. Проте і їх селяни у лісі ловили, тут і всі інші польські полководці козаків та татар просили про милість. І воздавши хвалу Господу, козаки забрали багатства польські, а татари забрали бранців, у їх числі два гетьмани – Потоцький та Калиновський-Казановський, Одривольський, Балабан, Бекчановський, Хмелецький, Комаровський, Яскольський, Ковальський та сила інших полковників та капітанів.

Отож прийшли ви, щоб Хмельницького взяти,

А самим довелося в неволю прямувати.

До Криму бундючно простують ридвани,

А в них з радниками обидва гетьмани,

Вози ж із скарбами козакам лишили,

Аби худорбу свою тим скарбом прикрили.

Хотіли ляхи на козаках слави зажити,

Та Господь віддав її тим, хто вміє терпіти,

Він возніс нині смиренних руснаків,

А гордих з престолу низложив поляків,

Всіх тих багатих відрядив до Криму,

Що Русь всю хотіли передати Риму.






ЛІТОПИС ГАЛИЦЬКОГО ПОЛКОВНИКА ГРИГОРІЯ ГРАБЯНКИ