|  | 

“Люблю слова. Їх музика іскриста…” ЛІНА КОСТЕНКО

11 клас

ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ЛІНА КОСТЕНКО

“Люблю слова. Їх музика іскриста…”

Перше знайомство з Ліною Костенко зворушило мене до глибини душі. Яка душевна чистота й глибина думки, яка досконалість у володінні словом! Яка спорідненість душі й думок з таким уже знайомим словом Лесі Українки!

Слово нашої сучасниці, обрамоване в яскраву художньо-естетичну форму, виступає потужним носієм духовної енергії народу, змушує задуматися над багатьма проблемами життя, по-філософськи підійти до їх вирішення.

Викликає повагу до поетеси те, що вона ніколи не йшла на угоду з тоталітарним режимом, “не поклала лжу на струни”. Мало того, вона завжди могла (і вважала це своїм моральним обов’язком) подати руку допомоги своїм опальним друзям.

Л. Костенко поєднала в собі кращі риси митця – суворого ревнителя національних традицій, духовного донора української культури. Вона “не зміняє совість на харчі”, бо “душа її у Бога на плечі”. У поетеси слово – вчинок, а життя – як слово. В одній із збірок “Веди мене шляхетними шляхами” були вміщені “Летючі катрени Ліни Костенко”.

Вони привертають до себе увагу розмаїтою тематикою. У катренах переплелося особисте світовідчуття із загальнонародним, їх позначає розуміння важливості збереження моральності, щоб не спустошив наші душі духовний Чорнобиль:

Дозиметром не виміряєш дози

Тотального спустошення душі.

Історія лягає під бульдозери,

Сучасний світ штампує фетиші.

Вражає у творчості цієї жінки те, що вона, маючи прикмети чоловічого стилю поведінки, враз може бути такою зворушливо ніжною й незбагненною. Поетеса гостро відчуває свою єдність із усім світом, причетність до страждання кожної людини, тварини й навіть билинки, свою відповідальність за цей світ:

Цілую всі ліси. Спасибі скрипалю.

Він добре вам зіграв колись мою присутність.

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю.

І, може, це і є моя найвища сутність.

Або ще так, довірливо і водночас упевнено:

Мене ізмалку люблять всі дерева,

І розуміє бузиновий Пан,

Чому верба, від крапель кришталева,

Мені сказала: “Здрастуй!” – крізь туман.

Чому ліси чекають мене знову,

На щит піднявши сонце і зорю.

Я їх люблю. Я знаю їхню мову.

Я з ними теж мовчанням говорю…

Роль поезії в житті людини неодновимірна, вона вбирає в себе кожен прояв людини, кожен рух чи думку. Тому ось як визначає своє поетичне кредо Ліна Костенко:

Поезія – це свято, як любов.

О, то не є розмова побутова!

І то не є дзвінкий асортимент

Метафор, слів, – на користь чи в догоду.

А що, не знаю. Я лиш інструмент,

В якому плачуть сни мого народу.

Поезія стає справжньою таїною, вищим покликанням, яке кличе за собою, завдаючи страждань, даруючи радість, наповнюючи глибиною, змушуючи до відповідальності за кожне сказане тобою слово.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)


Твір на тему: “Люблю слова. Їх музика іскриста…” ЛІНА КОСТЕНКО




“Люблю слова. Їх музика іскриста…” ЛІНА КОСТЕНКО
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email