|  | 

Люблю я ліс!

Ліс – це краса, наше багатство, чудовий відпочинок, здоров’я людини. Про ліс написано багато поетичних творів. Так, наприклад, у вірші М. Рильського “Розмова з другом” створено яскравий малюнок лісу в пору весняного розквіту, коли з найбільшою силою розкривається людям його краса. Ліс у вірші Рильського – це образ – уособлення.

Він виступає як друг, з яким веде розмову ліричний герой твору, слухає його “лісову пісню”, милується його красою. Але справжня любов до природи – це не лише споглядання краси, а й відчуття власної причетності до її збереження і примноження. От як про це пише Платон Воронько у вірші “Люблю я ліс”, “Його по праву я і шаную, і люблю, вклюняюсь пишному гіллю”.

Ці рядки сприймаються як вияв патріотичних почуттів людини. Сьогодні ліричний герой повільною ходою йде лісом; тихий шум дерев навіває йому спогади про минуле, про ліс, який допоміг партизанам у боротьбі з фашистами; ліс народжує думи про майбутнє. І хоча вірш побудований на основі зіставлення трагізму днів кривавої війни і щастя й краси мирного часу, картини, що зображені в усіх трьох часових формах, єднає почуття авторської любові до лісу, до його краси. Я теж люблю ліс! Люблю милуватися красою духмяних сосен і золотими кронами беріз, кучерявими верболозами на березі річки і осінньою прозорістю неба над верховіттям дерев. Я люблю вдивлятися в ознаки будь-якої пори в лісі, дихати свіжим повітрям, хвалитися своїм кошиком з грибами, зібраними в лісі, і бути в той день особливо щасливим.

Уся ця краса природи, її багатство – рослинність степу і лісу, птахи і звірі – у значній мірі залежить від людини. Зберігати і примножувати багатства природи – це значить служити Вітчизні і людству. До цього закликає нас український поет М. Рильський у вірші “Ліс”.

Той, хто любить наростки кленові, Хто діброви молоді ростить, Сам достоїн людської любові, Бо живе й працює – для століть!




Люблю я ліс!