|  | 

Любов і туга за Україною в ліриці Т. Г. Шевченка – ТАРАС ШЕВЧЕНКО

9 клас

ТВОРИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Різні є дороги до величі, різні є зв’язки з батьківщиною. Українцям протягом багатьох років – де там років, століть! – щоб вийти в люди, треба було зректися національної сутності. Навіть українські прізвища змінювали новонароджені пани та багатії – був Береза – став Березовський, був Бетько – став Бетьков. Забита, покраяна на шматки сильнішими державами, що могла дати Україна своїм синам? Тільки казкову природу, тільки щедру землю, тільки співучу мову, що виспівувала біль, та кохання, та гумор. І так легко іноді було відмовитися від цього, як у столицях відмовляються від знайомств із сільськими сусідами.

Навіть М. В. Гоголь, що починав з українських по колориту творів, потім писав: “Нужно писать и говорить по-русски…” Але Тарас Шевченко, що його ота розгабила і “вчила” солдатчиною, Кос-Аралом, жебрацтвом та палками, став у чергу українських синів, що не зреклися своєї неньки, убогої та безталанної.

Де б не був Шевченко, у неволі казематів чи в блискучому Петербурзі – Україна, її пейзажі, її люди з’являлися йому:

Садок вишневий коло хати,

Хрущі над вишнями гудуть,

Плугатарі з плугами йдуть,

Співають ідучи дівчата,

А матері вечерять ждуть…

Душа поета вболіває за народ, за оту красу й гідність, що страждає й занепадає. І навіть якщо йому не доведеться ніколи повернутися додому, доля батьківщини ніколи не буде йому байдужа:

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні.

Чи хто згадає, чи забуде

Мене в снігу на чужині –

Однаковісінько мені…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені!

Туга за Україною, стурбованість за її історичну долю, її майбутнє зливаються з ніжною любов’ю до найменших подробиць знайомого з дитинства побуту:

А я дивлюся… і серцем лину,

В темний садочок на Україну,

Лину я, лину, думу гадаю,

І ніби серце одпочиває…

Скорбота дає різні плоди. Не приведи доле додати оту останню краплину до моря народного терпіння. Кров’ю поллється та вода, що збиралася із сліз і поту. І не дає поет надії на милість ворогам, немає в його серці християнського прощення:

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу – отоді я

І лани, і гори –

Все покину і полину

До самого Бога.

Молитися… а до того

Я не знаю Бога.

Не може вилитися з уст молитви, коли бачить Шевченко, як у рідному краї

…чорніше чорної землі

Блукають люди; повсихали

Сади зелені…

Жахливо стає: а якби міг поет зазирнути у майбутнє, у страшний голодомор тридцятих років “щасливого” XX століття? Удруге розірвалося б його щире серце!

Російський історик казав, що в кожного народу є своя Біблія. Священною книгою України став шевченківський “Кобзар”. Роки минають, але пережив усі завоювання “Садок вишневий коло хати”. І сучасний поет пише про дивовижне перевтілення:

Антонич був хрущем і жив

Колись на вишнях,

На вишнях тих, що їх

Оспівував Шевченко.

Це зветься славою і пам’яттю, а народжують їх лише любов до батьківщини та біль, лише зв’язок з рідною мовою, де б не жив і не творив поет.


Твір на тему: Любов і туга за Україною в ліриці Т. Г. Шевченка – ТАРАС ШЕВЧЕНКО




Любов і туга за Україною в ліриці Т. Г. Шевченка – ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email