Людина і природа в поезії Федора Тютчева

Із поезією Федора Івановича Тютчева у кожного покоління читачів пов’язані свої згадки. Я не знаю людини, якій не була б знайома ця лірика. У дитинстві ми читаємо вірш на дитячих ранках: Зима недаром злится, Прошла ее пора – Весна в окно стучится И гонит со двора…

А згодом нас починають вабити інші тютчевські рядки: О, как убийственно мьі любим, Как в буйной слепоте страстей Мы то всего вернее губим, Что сердцу нашему милей! І тут ми бачимо іншого Тютчева, виразника людських почуттів і співця природи, лірика, мислителя, чий талант спрямований на оспівування високої краси і духовності. Від самого початку своєї творчості Федір Тютчев визначився як представник філософської поезії, в якій осмислюється життя всесвіту і таїнство буття. У порівнянні з вічним оновленням природи людина являє собою “злак земной”: Смотри, как на речном просторе, По склону вновь оживших вод, Во всеоб’ьемлющее море За льдиной льдина вслед плывет.

Для вираження складного світу людської душі поету часто доводиться використовувати образи природи: сонце, голубе небо, спів дерев, кольори веселки і безмежний океан: Как океан об’ьемлет шар земной, Земная жизнь кругом об’ьята снами; Настанет ночь – и звучними волнами Стихия бьет о берег свой. То глас ее: он нудит нас просит… Уж в пристани волшебньїй ожил челн; Прилив растет и бистро нас уносит В неизмеримость темних волн. Автор неначе зіставляє людину і природу, стан людської душі і стан природи, спостерігає кожний порух внутрішнього життя, биття сердець – природи і людини.

Хочеться вглибитись у ці таємничі порухи, спостерігати за дивними, піднесеними і трепетними явищами. І мимохіть прислухаєшся до свого внутрішнього стану, до биття власного серця і в той же час – до життєвих сил природи за вікном оселі. Хоча ідея зіставлення внутрішнього стану людини з тими чи іншими явищами природи в поезії не нова, вона існувала до Тютчева, проте сам він простежив і відтворив таємничі порухи душі через зримий розвиток явищ природи. Лірика Ф. І. Тютчева являє собою надзвичайне поєднання зримих прикмет зовнішнього світу і того суб’єктивного враження, як справляє на поета світ: Есть в осени первоначальной Короткая, но дивная пора – Весь день стоит как бы хрустальный, И лучезарньї вечера… Прихід весни поет вбачає у першому зеленіючому листочкові, розпал серпня відчуває у медовому подихові гречки.

Найголовніше, що Тютчев умів не просто передати красу навколишнього світу, а дав змогу читачеві відчути цю красу. Федір Іванович Тютчев ніколи нарочито не вдавався до звукової організації вірша, проте мова звуків була йому близькою і зрозумілою: Певучесть есть в морских волнах, Гармония в стихийных спорах, И стройный мусикийский шорох Струится в зыбких камышах. Ці рядки є своєрідним відбитком не лише зовнішнього боку природних явищ, але й власного єства людини, 1 власних відчуттів. Та є ще один аспект творчості Тютчева: читаючи його рядки, відчуваєш єдність фарб і звуків у відображенні кожного явища.

Лірика Федора Івановича Тютчева допомагає побачити зовнішній світ очима художника, де пейзажі, написані з натури, містять у собі і думку, і почуття, і настрій, і роздуми.