Мезостих (грецьк. meson – посередині та strichos – віршовий рядок) – вірш, у якому серединні літери приховують певне ім’я або втаємничують певне значення, розглядається як різновид акровірша. Досить рідкісна форма у новітній українській поезії, спостережена, зокрема, у творчості В. Самійленка:
Щоб зараз же тебе пізнав люд! Мила
І гарна ти, що й кращої нема,
І між людьми ласкавіша всіма,
Нехай же буду я твоїм поетом:.
Я з Музою – зберем ми сили всі,
І впевним люд ми лагідним сонетом,
Що вмієм віддавати честь красі!
В. Самійленко, закодовуючи ім’я “Людмила” у наведеному уривку з сонета “Коли б твоєї вроди не хвалила…”, виходив з поетичної традиції, що вже склалася в Україні з барокової доби.