|  | 

МІФ. МІФОЛОГІЯ

МІФ(гр. ?- переказ, оповідання, альтернативна вимова Міт) – вигадане оповідання, в якому явища природи або історичні події зображуються й з’ясовуються в персоніфікованій формі.

Міфологія виникає як родова свідомість, тобто людина у первісному світі існує як невід’ємна частина роду. Міф – це колективна свідомість. Людина не відрізняє себе від інших людей та від усього роду взагалі.

Це одностайне ставлення до природи та родічів Міф не є ілюзією або вигадкою, а являє собою історичну необхідність. Міфи створюються не тільки для пояснення навколішньогосвіту, а й для того, щоб встановити з цим світом контакт. Міф – не продукт необізнаності, це просто інший способ ставлення до світу.

Міф – це спроба знайти реальні зв’язки з природою. Міф не має чітко визначеного сюжету, не розповідається як казка, він переживається як реальне буття. Міф не має віри, оскільки природа є близькою і зрозумілою людині.

Згодом міфічна свідомість стає суперечливою, бо виникає потреба поводитися інакше ніж того поребує природа, тобто крім родинних виникають інші стосунки, яких у природі до того не було: зародки мистецтва, політичної діяльності, преші правові норми.

Міф про створення Всесвіту.

Міф про загибель Всесвіту (Апокаліпсис Іоана Богослова).

Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи).

Героїчні міфи (про героїв, засновників племен – грецькі міфи про Геракла).

Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея).

Міфоло? гія(грец. ? – виклад стародавніх переказів) – перекази, оповідання, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. На ранній стадії людської історії в м. химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д. Грецькі міфи – це розповіді про богів, героїв, про їхні подвиги тощо.

Почасти вони зустрічаються в римській переробці, з латинськими назвами богів. Грецькі міфи відбивають численні пережитки групового шлюбу, матріархату, кривавої помсти, боротьби батьківського права з материнським. Разом з тим у цих переказах знаходимо чимало історичних подій (Троянська війна, похід сімох проти Фів, Геракліди й ін.) Щодо походження міфів існують різні погляди. Прибічники міфологічної школи вбачали в міфах образно-поетичні оповідання про рух Сонця й Місяця по небу, про блискавку, грім, вітри тощо. Г. Спенсер та його послідовники шукали в цих переказах відображення історичних подій, у міфічних персонажах убачали реальних людей, предків (див.

Евгемеризм). Послідовники 3. Фройда знаходили в міфах сублімацію підсвідомих еротичних емоцій. Складне питання стосунків м. з релігією.

Одні вчені ототожнювали їх (наприклад, міфологічна школа), інші вважали м. за нижчу стадію релігії. Дехто протиставляв їх, підносячи релігію і твердячи, що домішка міфології тільки забруднює релігію. Грецька м. – один з найважливіших елементів античної культури.

Українськи міфи характерні тим, що вони надзвичайно природні, пов’язані з хліборобським або пастушим побутом наших предків. Іхні персонажі переважно батько-господар, мати-господиня, їхні сини і дочки, їхня худоба та лани. У найархаїчніших колядках і щедрівках можна зустріти звеличення не якоїсь конкретної родини людей, але швидше – відгомін прославлення сім’ї небесних світил та природних явищ: Сонця, Місяця, зірок, дрібного дощу іт. п. Люди жили в повній гармонії з природою і тому й Боги та міфічні істоти були для них природними та рідними. Візантійські міфи на початок християнської доби були чужі і незрозумілі стародавнім українцям, тому вони і намагалися зберегти свою таємну віру, часто ховаючись по глухіх лісах та хащах, недоступніх для місіонерів нової віри.

На жаль, мало писемних творів про народні вірування у нас збереглося.

Характерною особливістю української міфології є пантеїзм, тобто філософсько-релігійні вчення, за яким Бог ототожнювався з природою. В Україні існувала своєрідна ієрархія Богів: на чолі всього світу стояли найстарші Боги, котрі керували всім життям, далі йшли нижчі рангом Боги, а також демони, які надавали послуги старшим Богам; у самого “підніжжя” були люди, наділені достатньою силою для того, щоб побороти демонів.

У деяких народів існує чіткий розподіл духів на злих та добрих. В українській міфології існує відносна байдужість до такого розподілу, адже добро і зло, які несуть духи, визначаються не стільки природою самих духів, скільки їх роллю в даній ситуації. Тому наші предки приносили жертви різним духам, що могли нести зло, аби задобрити їх, відвернути від себе небажані випадки та явища.

Навіть після прийняття християнства, як і в старі часи, так і через тисячі років, українець завжди ладен діяти по принципу: “Бога люби, але і Чорта не гніви”.




МІФ. МІФОЛОГІЯ