|  | 

Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616)

Мігель де Сервантес Сааве́дра – видатний іспанський письменник. Його творчість належить до епохи зрілого іспанського Відродження, яка характеризується настроями розчарованості в ідеалах гуманістів. Ренесансна мрія про високе призначення людини розбилася об сувору дійсність відсталої феодальної Іспанії.

В країні панувала абсолютна влада короля, якому підпорядковувалася навіть церква.

До того ж, якщо в інших європейських країнах королівська влада підтримувала міста та буржуазію і була зацікавлена в розвитку ремесел і промисловості, то в Іспанії цього не сталося. Відкриття іспанцями багатої на поклади срібла Америки сприяло швидкому збагаченню верхівки суспільства без будь-яких зусиль і без потреби розвитку власної країни.

Це спричинило руйнування економіки Іспанії, зубожіле населення, зокрема й дрібні землевласники-дворяни (ідальго), залишали країну і виїжджали в колонії. До кінця XVI ст. третина земель не оброблялася, і в сільськогосподарську країну доводилося ввозити навіть зерно. Настав повний занепад, постійне зростання податків робило невигідною будь-яку діяльність. “Більшість іспанців перетворилися на справжніх нероб, – писав сучасник, – одні в нероб-дворян, інші в нероб-злидарів”.

Мігель де Сервантес Сааведра народився 9 жовтня 1547 року в родині збіднілого ідальго. Колись його дід був дуже багатою людиною. Але вже батько Мігеля – Родріго – заплутався в боргах, і його майно пішло з молотка на користь лихваря, який позичив йому гроші. Він заробляв на хліб ганебною для ідальго професією лікаря, і величезна родина (у Родріго було семеро дітей) часто переїжджала з міста до міста з надією на несподіваний успіх.

У 1561 році сім’я переїжджає в Мадрид, де під впливом свого вчителя Сервантес починає писати вірші, частина з яких була опублікована в збірці на смерть королеви Ізабелли.

Коли збірка вийшла із друку в 1569 р., Сервантеса вже не було в Іспанії. Щоб поліпшити матеріальне становище родини, Мігель іде на військову службу. До 1575 р. він служить в іспанських гарнізонах на території Італії – батьківщині Відродження.

Міста Італії справили величезне враження на молодого Сервантеса, він зацікавився ренесансною культурою та літературою цієї країни.

Прекрасно знаючи латину, Мігель вивчив ще й італійську мову. Він із захопленням читав твори італійських гуманістів, особливо йому подобалася поезія Франческо Петрарки. Вважають, що саме гуманістична культура італійського Відродження найбільше вплинула на формування світогляду та творчих уподобань майбутнього письменника.

Військова служба Сервантеса не обмежилася гарнізонними караулами – йому довелося взяти участь у війні з Туреччиною, що розпочалася в 1570 році. Найвизначнішим епізодом цієї війни була морська битва поблизу бухти Лепанто1, яка відбулася 7 жовтня 1571 року. Турки захопили острів Кіпр, що належав Венеції, і вивели свою ескадру до берегів Греції.

Назустріч їм вийшов об’єднаний іспансько-венеційський флот, яким командував брат іспанського короля Хуан Австрійський.

Розпочався найбільшій в історії бій галерного флоту, у якому взяло участь близько п’ятисот суден. На іспанських галерах приготувалися до бою 24 тисячі солдатів, зокрема й рота, у якій служив Сервантес. Бій був довгим і кривавим, але перемога європейців була повною: вони потопили 15 турецьких кораблів, а 180 захопили в полон.

Мігель отримав у бою дві вогнепальні рани в груди й одну в ліву руку, яку паралізувало до кінця життя.

У 1575 році Сервантес залишає військову службу й відпливає до Іспанії. Король Хуан Австрійський та віце-король Неаполя, пам’ятаючи його мужність і хоробрість, підписують рекомендаційні листи на ім’я короля. Ці листи відкривали великі можливості для кар’єри на батьківщині, але дорогою додому корабель захопили алжирські пірати.

Письменник пробув довгі п’ять років у полоні, аж поки його, зібравши гроші, не викупила родина.

Доля Сервантеса після алжирського полону

Повернувшись додому, Сервантес дізнався, що його покровитель Хуан Австрійський помер і допомоги в службовій кар’єрі чекати нема від кого. Фінансові справи за ці роки ще більше погіршилися – сім’я зав’язла в боргах, збираючи гроші для викупу. Вперше у Сервантеса виникла суперечність між його світоглядом відданого слуги короля та реальною дійсністю, у якій успіху досягали інтригами, а не доблестю.

1 Бухта біля входу в Коринфську затоку, яка відділяє Пелопоннес від континентальної Греції.

У цей період Мігель відчуває потребу писати і звертається до свого багатого життєвого досвіду. Він пише близько тридцяти п’єс, серед яких були п’єси про бій поблизу Лепанто та алжирський полон, роман “Галатея”, що став відомим і не раз перевидавався в Іспанії та інших країнах. ОднакСервантес заробив дуже мало.

У 1585 році помер батько Сервантеса, і Мігель став главою родини. Не маючи можливості прогодувати родину літературною працею, він “відклав перо” і “звернувся до інших занять”. Пошуки заробітків приводять його в 1587 році до Севільї – єдиного міста в Іспанії, де ще нуртувало ділове життя.

У цьому портовому місті Сервантес пробув 15 років. Він влаштувався комісаром із поставок продовольства для армії та флоту.

Королівський наказ зобов’язував продавати продовольство всім без винятку за фіксованою ціною. Великі землевласники і монастирі намагалися уникнути обов’язкового продажу зерна за безцінь. Але Мігель був чесним і виконував королівський наказ буквально.

Він не робив жодних винятків, чим нажив собі багато ворогів. На нього йдуть позови в суд та звинувачення в розкраданні коштів, отриманих для закупівель. За цими позовами Сервантеса до з’ясування обставин неодноразово ув’язнювали.

Найдовше, майже півроку, йому довелося сидіти у в’язниці у 1597 році. Багато вільного часу, який уперше за багато років з’явився у письменника, повертає його до творчості.

Саме в Севільській в’язниці 50-річний Сервантес написав перші розділи безсмертного роману “Премудрий ідальго Дон Кіхот з Лама́нчі”.

До середини 1604 року перший том роману було завершено. Видавець не надто вірить в успіх цієї книги, тому видає її у 1605 році на поганому папері розбитим друкарським шрифтом, із безліччю помилок. Та навіть у такому вигляді книга має величезний успіх. У перший рік її доводиться неодноразово перевидавати; швидко з’являються переклади іншими мовами. Пригоди бідного ідальго, який вирішує стати мандрівним рицарем, завойовують серця людей.

Для більшості сучасників “Дон Кіхот” був романом, сповненим комічних пригод. Відомий випадок, коли король Філіпп III вийшов на балкон палацу і побачив студента, що йшов вулицею, читаючи якусь книгу, і шалено реготав. “Ось людина, яка або з’їхала з глузду, або читає “Дон Кіхота”, – сказав король. Послужливі придворні послали навздогін слугу, який з’ясував, що студент справді читав “Дон Кіхота”.

Як і попередні книги, роман не поліпшив матеріального становища Сервантеса – він і далі залишався бідним. Однак читачі з нетерпінням чекали на продовження пригод премудрого ідальго, тому 66-річний письменник взявся за написання другої частини роману. Наприкінці 1615 року роман з’явився у продажу, а вже 23 квітня 1616 року Сервантес помер.

Поховали його наступного дня коштом братства при ордені францисканців.

За рік до смерті видатного письменника відбулася знаменна розмова про його долю. У лютому 1615 року до Мадрида прибуло посольство французького короля Людовика XIII. Члени посольства, люди освічені та великі шанувальники літератури, почали розпитувати своїх іспанських друзів про Сервантеса: скільки йому років, чим він займається, який його суспільний стан та статки. Іспанці змушені були відповісти, що він – старий, солдат, ідальго, бідний.

На що один з членів посольства сказав: “Отже, таку людину Іспанія не зробила багатою і не підтримує за державний кошт”. Проте інший француз висловив іншу думку: “Якщо нужда змушує його писати, то дай, Боже, щоб він ніколи не жив у достатку, тому що своїми творами він, залишаючись бідним, збагачує весь світ”.

Літературний коментар

Сервантес та його “Дон Кіхот”

Роман “Премудрий ідальго Дон Кіхот з Ламанчі” був задуманий як пародія на рицарські романи1, що заполонили тогочасну Іспанію. У часиСервантеса було відомо понад сто двадцять рицарських романів, у яких описували неймовірні пригоди різних рицарів і прославлялися їхню доблесть, гречність та любов до Прекрасних Дам. Ці романи не мали нічого спільного з реальним життям, але ними зачитувалися всі прошарки населення2.

Зазвичай, читали вголос, збираючись у гуртки і співпереживаючи всім подіям, що відбувалися в романі.

1 Уже сама назва роману Сервантеса сприймалася сучасниками як пародія. Автор назвав свого героя не традиційно доблесним рицарем, а премудрим ідальго, причому з найбіднішої області Іспанії – Ламанчі. Ламанча, крім назви місцевості, іспанською мовою означає ще й “клаптик землі”, а слово “кіхоте”, крім імені героя, називає також частину рицарського обладунку, яка прикриває стегно.

2 Захоплення читанням рицарських романів, сповнених пригод і любовних страждань, можна порівняти лише із захопленням наших сучасників сентиментальними телесеріалами.

Відомий випадок, коли один іспанський дворянин ненадовго виїхав з дому у справах, а повернувшись, із жахом побачив, що вся його родина разом зі слугами заливається слізьми і вигукує: “О горе! Він помер!” На щастя, з’ясувалося, що розпач усього дому був спричинений смертю героя рицарського роману, який вони читали.

Отже, головний герой Сервантеса, збіднілий ідальго, збожеволівши від надмірного читання рицарських романів, вирішив стати мандрівним рицарем, щоб присвятити себе боротьбі зі злом і служінню своїй Прекрасній Дамі. Він вирушив у путь, і йому було байдуже, що часи рицарів минули кілька сторіч тому, а їхні подвиги існують лише в романах.

Цілком зрозумілою є реакція звичайних іспанців, які дорогою несподівано зустрічають людину в давньому обладунку. Їхнє здивування можна було б порівняти з нашим, якби, ідучи до школи, ми зустріли чоловік у вишуканому костюмі кавалера XVII ст. (у пишній перуці, камзолі, черевиках із бантиками), який би розповів, що в наш брутальний та прагматичний час він прагне відродити витончені манери, про які читав у старих романах.

Дивак Дон Кіхот за законами традиційного сюжету обирає собі Даму серця, озброюється та виїжджає на захист усіх знедолених, щоби подвигами уславити ім’я коханої. Дон Кіхота не бентежить, що рицарський обладунок його прадіда “іржею та цвіллю покрився”, а Дама серця – звичайна селянка, яка була “великою майстринею солити свинину”; що його товстун – зброєносець Са́нчо Па́нса теж не вирізняється шляхетним походженням, а бойовий кінь Росинант – ледь жива шкапа “шкура та кості”. Через викривлене уявлення про навколишній світ нещасний ідальго весь час потрапляє в комічні ситуації.

Він керується високими цілями, гуманними ідеалами, але приносить лише шкоду довколишнім, собі й зброєносцеві.

Проте автор не просто висміяв рицарські романи і застарілу манеру їх написання. Сервантес правдиво і масштабно зобразив іспанську дійсністьXVI-XVII ст.: Дон Кіхот і Санчо Панса в пошуках пригод зустрічаються з різними прошарками суспільства, зіштовхуються з повсякденним життям іспанської провінції та великих міст. Безумство рицаря, “заступника всіх ображених та гноблених”, його прагнення до утвердження ідеалів добра і справедливості контрастують з убогістю, злобою, недоумкуватістю селян, корчмарів, з вишуканою жорстокістю нудьгуючих дворян.

Так виявляється неоднозначність образів Дон Кіхота та Санчо Панси. Образ Дон Кіхота – це й пародія на “книжного рицаря”, і конкретно – історичний образ збіднілого ідальго, і одночасно образ мислителя-гуманіста. Маніяк, одержимий ідеєю рицарства, поступово перетворюється на “мудрого безумця”, слова і вчинки якого чесніші за слова і вчинки довколишніх.

Велике значення для розуміння образу героя мають його судження і промови. У них Дон Кіхот проголошує ренесансний ідеал людини, необхідність свободи особистості, погляди на систему управління країною та законність. Та всі ці ідеї виявляються несумісними з реальною дійсністю ІспаніїXVI-XVII ст.

Образ Санчо Панси, який мав пародіювати скромних та відданих зброєносців із рицарських романів, також швидко переріс початковий задум автора. Санчо Панса став першим у європейській літературі живим та повнокровним образом селянина. Наївна простодушність і віра в химерні обіцянки Дон Кіхота гармонійно поєднується в ньому зі здоровим глуздом. Його мова пересипана прислів’ями та приказками (а їх у романі 275), в яких узагальнена народна мудрість.

Своєю розсудливістю і селянським практицизмом Санчо Панса вдало доповнює піднесеного та натхненного Дон Кіхота, який живе у фантастичному світі своїх вигадок.

Висміюючи фантазії свого героя, Сервантес упродовж усього твору відстоює рицарські ідеали честі та справедливості, які були близькі йому як письменникові-гуманісту. Однак розчарування в здійсненності ідеалів Відродження призвело до того, що автор головним героєм роману, носієм високих гуманістичних ідей, робить божевільну людину. Сервантес наштовхує своїх читачів на роздуми про те, у якому світі вони живуть.

Невже цей світ настільки жорстокий і цинічний, що прагнути добра і справедливості може лише людина несповна розуму?




Мігель де Сервантес Сааведра (1547-1616)
Обратная связь: Email