|  | 

МІРАКЛЬ

Міракль (франц. miracle, від лат. miraculum – диво) – жанр середньовічної віршованої драми, заснованої на житті, діяннях і чудесах святих або Богородиці. Виник міракль на зламі XII-XIII століть у Франції. Першою відомою драмою цього жанру є “Гра про святого Миколая” (бл. 1200 р.) Жана Боделя. У XIII сторіччі з’являється один з найвизначніших європейських міраклів – “Міракль про Теофіла” парижанина Рютбефа.

Обсяг творів, що належали до цього жанру, був невеликим, тому міраклі часто об’єднувалися в цикли (так, збереглися тексти п’яти циклів англійських міраклів, що належать до XIV-XV століть). Виконувалися п’єси учнями міських церковних шкіл або ж акторами-аматорами. З розвитком жанру сюжети міраклів зближуються з побутом і подіями повсякдення. Іноді міраклі будувалися на матеріалі із життя міст (“Міракль про Гібур”), монастирів (“Врятована абатиса”), замків (“Міракль про Берту з довгими ногами”).

В міраклях з’являються психологічні характери й конфлікти (італійський міракль “Вистава про Стеллу”), трапляються мотиви соціальної критики (французький “Міракль про Роберта-Диявола”).

Міракль проіснував на європейській сцені до XVIII століття. На рубежі XIX-XX століть представники символістського театру намагалися відродити цей жанр (сатирична драма М. Метерлінка “Диво святого Антонія”). У країнах Латинської Америки традиція міраклю існує і сьогодні.

В українській драмі міракль виникає під впливом театру єзуїтів, на що вказують “алегоричний ліро-епічний характер і символи ίί основані на них сценічні ефекти й кінцевий апофеоз Божої Матері”. Найстарішою драмою цього жанру був міракль “Олексій, чоловік Божий” (1674 p.), надрукований у печерській друкарні. Наприкінці XVIII століття з’являється український міракль “Успенська драма”, в основу якого покладено як оповідання про Успіння Богородиці, так і житія святих.




МІРАКЛЬ