|  | 

Мишка (казка для дітей; для малих і великих) скорочено – Богдан Лепкий

Була собі мишка. Така, як і другі: сіренька, маленька, кінчасті вушка, довгий, гладкий хвостик. В самім кутку хати, де нога від ліжка щільно притикає до стіни, мала свою нору.

Мешкання не розкішне, але безпечне. Ніхто з людей не заглядав туди. О, люди, – це дуже цікаві сотворіння! Мишка боялася людей. Коли на хаті не видно було ані одного чобота, висувала головку, зиркала направо й наліво, і скоренько, ренько, як шнурочок, пересувалася попід стіну і двері.

Шу-з’сть! – і вже на подвір’ї. Там не боялася нікого. Ні пишно вбраного когута, що ходив, мов жандар, ні круторогого вола, що лежав біля стайні, мов гора, і румигав, ні господині, що на ціле село тарахкотіла терлицею, а язиком ще голосніше, ніж терлицею, – нікого!

Бігла на поле. Там стрічалася з своїми сестрами, із міста. Ці були дуже бідні: худі, голодні, миршаві. Розказували, що тепер у них в городі страх погані часи.

Люди не мають що їсти, а про миші, то вже і не згадуй. Ніде ні круїиннки хліба, ні одної крупинки, нічого. А наша мишка на те до них: “У моїх господарів не те. Єсть чим поживитися. Коли я й вибігаю в поле, то це не з голоду, а так із привички, щоб подивитися на світ, бо у норі скучно.

Все з тими дітьми, та й з тими дітьми. Такі вам неслухняні, пищать, а на мені шкура терпне, щоб господар не вчув. О, мій господар дуже страшний.

Його всі бояться. Колись тут двох кабанів забив. Такі здорові кабани, а він їх порізав. Сало повісив у димарі, коптить. А м’ясо їдять.

Добре їдять. Вночі приходять якісь чужі люди, і він їм продає. За гарні гроші.

Гроші ховає у ящик під ліжком, недалеко від моєї нори. Іноді, як ціле село спить, перед хату заїжджає візок. Злазить двоє людей і з хати виносять м’ясо, масло, яйця, крупу і сало. Таке чутке сало, що аж в носі вертить…” “Не говори, сестричко! – перебивають городські мишки. – Не говори, бо нам мліс-но стає. Ми вже й забули, як сало виглядає”. Мишці жаль голодних городянок, вона важко зітхає і говорить дальше: “А коли вже добре навантажить візок, то господар випроваджає його полевою доріжкою під ліс, а сам вертає в хату.

Тиче жінці гроші під ніс і каже: “Що, гарно пахнуть? Х-ха-ха! От бачиш, і війна на щось придасться.

Перше ми за рік не заробили стільки, що тепер за місяць. Розбагатіємо”. І ховає гроші у ящик під ліжко.

В цьому ящику стояли колись гранати, а тепер гроші. Ще трохи і ящик цей тяжко буде замкнути, так їх багато”. “А господиня?” – питають цікаві мишки.

“Господиня ходить тепер, як паня. Які у неї сорочки, які кружева – пфу! Пахучим милом вимивається”. Городські миші вірити не хочуть. “Пахучим милом вимивається, а наша вмивається слізьми…” Наговорившися доволі, мишка вертає домів.

Перетиснеться крізь двері, як тінь майне попід стіну і шу-сть! до нори. Тільки хвостик іноді визирає. Але й хвостика ніхто не бачить, бо де там тепер людям заглядати під ліжко. їм не до того. *** Раз якось вертає наша мишка і чує – в хаті чужим духом пахне.

Знялася на задні лапки – заглядає. Перше побачила великі черевики на деревляних підошвах, а там обшарпана спідниця, а вище полатана сорочка, а ще вище обличчя, худе, худе, лиш шкура та кості, лиш ці червоні, заплакані очі. “Це одна з тих із міста, – погадала собі мишка. – Вони приходять без нічого і відходять з нічим. Побачимо”.

А жінка говорила, мовби за трумною ішла: “Змилосердіться, господине, дивіть! Ніг собі в цих проклятих колодках не чую. У мене хора дитина, як мені без молока вертати?

Най би хоч перед смертю напилося. Совісті нема на туго муку дивитися. Я ж – мати.

Я вам цього, спасителько моя, во віки не забуду. Я вам гроші в суботу принесу, так мені Боже дай спокійно сконати, що принесу…” А господиня: “Мої корови тільки молока дають, що кіт наплакав. От, дою, щоб не запустити. Прийдіть, як отеляться. Тепер ми самі не маємо що пити.

Спитайте в наших сусідів. Може продадуть; вони на гроші ласі і рідного батька продали б, а в нас нема що продавати, хоч і хотіли б”. Як мишка тую розмову почула, то так їй соромно зробилося, не за себе, а за господиню, що чим скорше побігла до нори. Мишка вирішила згризти ті гроші, через які стільки шкоди. Одної днини каже господар до своєї жінки: “Я чоловік праці.

У мене ніхто не сміє дармувати. Гроші також. їх треба пустити в рух. Купимо за них кілька свинок, двоє-троє телят, підгодуємо, продамо і купимо нових, і знов продамо, поки не будемо мати стільки грошей, що в банку. Бог знає, коли буде друга війна”. Кахикаючи і постогнуючи, бо був товстий, як годований кабан, поліз під ліжко.

Добув ящик, відчинив і… брови підлізли вгору, волосся дубом стало. “Погризли, погризли, погризли!” “Що? Де?

Коли? – питалася жінка. “О, дивися! О!” І вона теж встромила ніс у ящик: “А-а-а”!

“Це ти тому винна, це ти!” “Всьому я винна, всьому я…” – плакала жінка. А господар кричав: “Я не раз говорив, що треба нам кота, великого, здорового кота, В ти ложки молока жалувала для його: ти! ти! ти!” І кинувся на неї з кулаками. Але мишка не чекала, що дальше буде; моргнула на дітей, і вони шнурочком вибігли крізь відчинені двері на поле.

Краще там, ніж у такій хаті.


Твір на тему: Мишка (казка для дітей; для малих і великих) скорочено – Богдан Лепкий




Мишка (казка для дітей; для малих і великих) скорочено – Богдан Лепкий
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email