|  | 

МОГИЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН

МОГИЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН (03.03.1811, с. Підгірки, тепер Калуського р-ну Івано-Франківської обл. – 13.08.1873, с. Яблунька, тепер Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл.) – поет – романтик, один з продовжувачів традицій діячів “Руської трійці”.

Народився в сім’ї священика. Оскільки в довідках про поета його ім’я всюди подається як Антін Любич, зазначимо, що Любич є вказівкою на шляхетський титул роду Могильницьких. Антін спочатку навчався в Бучацькій гімназії на Тернопільщині, потім у гімназіях Чернівців, Львова і, зрештою, “здобув матуру” в Пешті.

По закінченні Львівської духовної семінарії (1840) був священиком у різних селах Галичини.

Літературну діяльність розпочав у 1838 р. Уже ранні вірші (“Рідна мова”, “Згадка старини”) наснажені громадянським неспокоєм, патріотичними мотивами, в них виразно відчувається вплив М. Шашкевича. А Могильницький відгукнувся віршем-привітанням “Ученим членам руської Матиці” на заснування у Львові 16 червня 1848 р. культурно-просвітницького товариства західноукраїнської інтелігенції. Тут поряд із закликами працювати на ниві народної культури звучить також мотив єдності українських земель.

З вірша “Судьба поета” постає образ Русалки як символу нового письменства в Галичині, започаткованого альманахом “Русалка Дністровая”, підготовленим діячами “Руської трійці”.

Революційні події 1848 – 1849 рр. зумовили написання балади “Русин – вояк”. У ній опоетизовано високі патріотичні почуття русина, гордого історичною славою рідної землі, вірного рідним звичаям. В основі сюжету балади – спогади колишнього учасника австро-французької війни наприкінці XVIII ст.

Балада складається з 95 шестирядкових строф, побудованих за схемою аабввб.

У 1852 р. видано першу частину епічної поеми “Скит Манявський” – найвизначнішого твору А. Могильницького. Через 12 років публікується початок другої частини твору, однак усього задуму – подати епічну розповідь про історію скиту в контексті українського середньовіччя в трьох частинах – авторові не пощастило здійснити. Композиційно поема складається із заспівів до обох частин та 26 розділів, у яких ідеться про довгі мандри двох ченців Києво-Печерської лаври, які заснували в Карпатах нову обитель.

Незважаючи на перевантаженість поеми старослов’янізмами, ускладненість численними подробицями, твір вражав своєю монументальністю. Однак, на думку І. Франка, поема не стала “народною епопеєю Галицької Русі”.

А. Могильницький написав кілька віршів польською мовою, переклав баладу Ф. Шіллера “Граф на Габсбургу”.

І. Франко відносив А. Могильницького до “товаришів і учеників Шашкевича”, називав його одним із галицьких будителів, характеризував як поета “талановитого, хоч старомодного”.

Літ.: Франко І. Знадоби до життєписі А. Л. Могильницького // Зоря. 1885. № 20-22, 24; Пільгук І. Літературне відродження на Західній Україні: (30 – 50-ті роки XIX ст.) // Письменники Західної України 30 – 50-х років XIX ст. К., 1965; Шалата М. Й. Маркіян Шашкевич: Життя, творчість і громадсько-культурна діяльність. К., 1969; Комаринець Т. І. Ідейно-естетичні основи українського романтизму: Проблема національного й інтернаціонального. Л., 1983; Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Зібр. тв.: У 50 т. К., 1984.

Т. 41; Петраш О. “Руська трійця”: М. Шашкевич, І. Вагилевич, Я. Головацький та їхні літературні послідовники. К., 1986.

П. Хропко




МОГИЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН