Мотиви визвольної боротьби в поезії Лесі Українки (І варіант)

Слова, написані 1893 року: Я на гору круту крем’яную Буду камінь важкий підіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать, – Стали героїчною обітницею Лесі Українки, здійсненої власним життям. У них – вся Леся, велика дочка українського народу. Вона увійшла в розвихрену дійсність нової епохи як невсипуща трудівниця, кожна думка якої палить вогнем благородства, виховує ідеал громадянського сумління. Творчість великої поетеси багата й різноманітна, але в окремих віршах постійно повторюється комплекс почуттів та ідей Лесі.

Які ж провідні мотиви лірики цієї геніальної поетеси? На перший план слід вивести патріотизм. У дебютній збірці поезій “На крилах пісень”, виданій у Львові, авторка пише: До тебе, Україно, наша бездольная мати, Струна моя перша озветься. І буде струна урочисто і тихо лунати, І пісня від серця поллється. Своє слово і талант віддала поетеса на служіння рідному краю.

Думка про нього ні на хвилину не покидала Лесю Українку: І все-таки до тебе думка лине, Мій занапащений, нещасний краю! Поетеса-патріотка й велика гуманістка задумується: Як помогти в безмірнім людськім горі? Як світ новий з старого збудувати? Ніжна, але сильна духом, пройнята прометеївським вогнем любові до людей, Леся замислюється над болючими проблемами свого часу; звертається до музи, щоб та порадила, “як жити нещасливим”; шукає шляхів, провідної зірки, яка б вивела її народ до волі. Мотив патріотизму тісно переплітається з мрією поетеси зробити свій народ вільним і щасливим.

Саме так вона розуміла свій патріотичний обов’язок. Хвора жінка слово зробила своєю нищівною, разючою, гострою зброєю: Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів. Так у поетеси з’являються й утверджуються погляди на мистецтво слова і його роль у суспільному житті.

Леся Українка переконує, що тільки той є справжнім митцем, хто йде до народу, віддає власне життя за істину. Не поет, хто забуває Про страшні народні рани, Щоб собі на вільні руки Золоті надіть кайдани, – Пише вона в поемі “Давня казка”. Звичайно, не обходиться поетеса у своїй творчості без оптимізму, віри у свої сили.

Попри хворобу вона стверджує: …я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні! Леся Українка глибоко вірила в те, що самодержавний лад буде повалено і народ побудує нове суспільство, країну “осяйну, наче світло ідеалу”. У віршах “Мій шлях”, “Коли втомлюся я життям щоденним…” письменниця мріє про “братерство, рівність, волю гожу”, картини нового, вільного життя змальовує за допомогою абстрактних понять – образів – “золотих зірок”, “іскри любові братньої”, “влади світлої”.

Особливу увагу, на мою думку, слід звернути на весняні пейзажі у творах поетеси. Вони символізують духовні сили людини, її мрії, надії, оновлення, щастя. Також весна асоціюється з початком Лесиного літературного шляху: На шлях я вийшла ранньою весною І тихий спів несмілий заспівала… Леся Українка у своїх поезіях, осмислюючи минуле України, торкається свого коріння, що живить її постійно, єднає з рідною землею.

Вона захоплюється доблестю, мужністю, лицарством козацтва. Велика поетеса, Леся Українка все життя і всю творчість свою присвятила рідному краю. Де б вона не була, ніде не могла забути біль уярмленої України.

Вона мріяла про щасливу долю Батьківщини; і здійснення її мрій повинне стати нашим обов’язком.