|  | 

“Мовчки зросте десь новий Тарас” (Євген Плужник) – Євген Плужник (1898-1936)

Підручник Українська література 11 клас

Українська література 1920-1930 років

Євген Плужник (1898-1936)

О часе велетнів! Прости утому

Мені, найменшому з твоїх синів!

Іневідомому в світах нікому Мені день радісний яснів…

(Євген Плужник)

Євгена Плужника сучасники порівнювали з Павлом Тичиною і називали найвидатнішим серед митців національного відродження. Українську поезію він підніс до загальноєвропейського рівня, збагативши її інтелектуалізмом, філософічністю та гуманізмом. Поет органічно поєднав класичну традицію з модерними шуканнями, сполучивши елементи експресіонізму й імпресіонізму.

Його перу належать поезії, драми, переклади, мовознавчі праці. Гуманістичне вболівання за людину, за саме право її на життя, яке нехтувалося жорстоким світом воєн та революцій, протест проти знедуховлення особи, експресивно-масштабні образи й тропи, глибокий психологізм – все це відбивало умонастрої часу й характер художнього мислення Плужника.

“Мовчки зросте десь новий Тарас” (Євген Плужник)

Народився Євген Павлович Плужник 26 грудня 1898 року в слободі Кантемирівка Воронезької губернії. Євгенів батько, родом з Полтавщини, хлібороб і небагатий купець, прагнув дати дітям освіту. У родині було восьмеро дітей, які, успадкувавши від матері сухоти, один за одним покидали світ. Це наклало відбиток і на характер Євгена.

Він був допитливою дитиною, навчився рано читати і днями просиджував за книгами.

Євген навчався в кількох гімназіях: у Воронежі, Ростові, Боброві. З 1918 року він працював учителем у початковій школі села Великі Багачки, де організував драматичний гурток із залученням сільської молоді. 1920 року Євген Плужник прибув до Києва, навчався рік у ветеринарно-зоотехнічному інституті, згодом – у музично-драматичному інституті, але залишив навчання, знайшовши своє покликання у поезії.

Мрійливий і сором’язливий, митець не наважувався оприлюднювати свої вірші. Його дружина, Галина Коваленко, показала твори чоловіка критику Юрієві Меженку та Максиму Рильському, які запросили молодого поета на збори київських літераторів, аби він ознайомив їх зі своїми творами. До Плужника прийшло визнання. З 1924 року він стає активним учасником організації “Ланка”. Усього десять років тривала літературна діяльність Плужника, але це був період творчого горіння митця.

Поет хворів на сухоти, місяцями був прикутий до ліжка, неодноразово оперувався і щороку лікувався в Криму чи на Кавказі. Проте він знаходив сили для творчості. 1926 року вийшла його перша збірка поезій “Дні”, яка принесла Плужникові славу елітного митця. Натомість більшовицька критика не сприйняла глибини художнього світу Плужника, твердила про зневіру і втому поета як вияв “суті занепадницької буржуазії”.

Через рік з’явилася друга збірка – “Рання осінь”, а третя – “Рівновага”, написана 1933 року, побачила світ через десять років. Плужник написав п’єси “Професор Сухорат”, “У дворі на передмісті”, роман “Недуга”, переклав українською мовою деякі твори Миколи Гоголя, Антона Чехова, “Тихий Дон” Михайла Шолохова.

Євген Плужник розділив долю митців “Розстріляного відродження”. У добу сталінського терору проти діячів української культури його було безпідставно арештовано 2 грудня 1934 року і засуджено до десяти років таборів. Незважаючи на загострення туберкульозу, поета вивезли на Соловки.

2 лютого 1936 року Плужник помер і похований у братській могилі політв’язнів.

Митець зосереджувався на внутрішній природі явищ і почуттів, змальовував “великим планом” світ людської душі, її реагування на драматизм долі особистості й часу. Це визначило характер його художніх шукань. Збірка “Дні” засвідчила, що за своїм стилем і мисленням Плужник – поет-експресіоніст. Ви, напевно, пригадуєте з 10 класу, що експресіонізм – це стильова течія модернізму, яка виникла в Німеччині на початку XX століття. У цьому стилі творили Бертольд Брехт, Станіслав Пшибишевський, Леонід Андреєв, Василь Стефаник, Осип Турянський, Микола Куліш, Іван Дніпровський, Тодось Осьмачка, Микола Бажан, Юрій Клен.

Основна засада експресіонізму – неприйняття антилюдяного світу, загострене суб’єктивне світобачення, бурхлива реакція на зло й знедуховлення людини. Експресіоністи прагнули “подолати” грубу реальність за допомогою звільнення емоційної енергії суб’єкта та його проникливої сили духу. Тому їм притаманні виразна емоційність, вибуховість почуттів, гіперболізація “я”, ірраціоналізм.

Ознаками творчого стилю Плужника, за словами Миколи Бажана, є філігранна витонченість образів, досконалість побудови поезій, інтелектуальна гра нюансами емоційної та звукової сфери. Збірки поета відбивають його тяжіння до філософії екзистенціалізму. У його творах категорії самотності, страху та страждання покликані висвітлити антигуманність світу, пояснити, чому життя гірке й знецінене, яке місце людини в історії, підказати духовні орієнтири.

Сила Плужника-екзистенціаліста – в гуманізмі, стоїцизмі, увазі до інтенсивного духовного життя людини, у порушенні важливих і хвилюючих проблем буття людини XX століття.






“Мовчки зросте десь новий Тарас” (Євген Плужник) – Євген Плужник (1898-1936)