|  | 

“Моя автобіографія” – Остап Вишня (1889-1956)

Підручник Українська література 11 клас

Українська література 1920-1930 років

Остап Вишня (1889-1956)

“Моя автобіографія”

“Моя автобіографія” Остапа Вишні, датована 15-16 березня 1927 року, має післямову, в якій автор гумористично виклав нібито свої амбіційні причини написання цього твору. Мовляв, відомій людині краще написати автобіографію власноруч: “…Знатимеш уже напевно, що вдячні нащадки тебе не забудуть”. Звісно, тут не обійшлося без притаманної Остапові Вишні іронії. Письменнику в автобіографічному творі треба було в образі оповідача вивести простачка з народу, щоб відвести від себе підозри недоброзичливців. Адже Остап Вишня вже був ув’язненим, про що у цьому творі згадує натяком: “Ну, а потім під’їхала “платформа”, мене и посадили.

Потім випустили, але я вже з платформи не злазив. Нема дурних”. До того ж, у державі на час написання цього твору вже почали “загвинчувати гайки”, переслідувати митців, які брали участь у літературній дискусії 1925-1928 років.

Перший план усмішки щедро “насичений” згадками про бариню-експлуататоршу, книгу для ворожіння “Оракул”, “Катехізис” Філарета, релігійний збірник “Руський паломник”, які легше рвати, якщо вони у м’яких палітурках, й удар ними по голові в такому випадку менш болючий. Читачі дізнаються про нібито улюблений автором жовто-бурий колір (щоб не вкралася підозра, що улюблений – жовто-блакитний), про котів, яких приємно тягати за хвіст, милих серцю автора кіз, ос, стрижених жінок, обов’язково взутих у чоботи, про інші вигадані дурниці. Тільки на задньому плані, та й то епізодично, автор згадує, що вчився в одній школі з неокласиком Миколою Зеровим, що молодість його пов’язана з петлюрівською столицею Кам’янцем-Подільським, що в Харків “мене переїхали”, тобто не з власної волі Остап Вишня туди прибув із Києва.

Говорить мимохідь митець і про свою роботу в газеті “Селянська правда”, яка дуже любила селян: “З любові й померла”, і про українізацію, що розпочалася в зрусифікованому за царизму Харкові й відразу ж натрапила на величезні труднощі. Про себе ж гуморист сказав так: “Мову свою я взяв з маминої циці. Зверніть увагу на це, матері, і наших діточок ніколи не доведеться українізувати”. До речі, на схилі років Остап Вишня занотував, що навіть на засланні завжди розмовляв українською мовою і ніколи її не цурався. Саме рідна мова – милозвучна, співуча, соковита – була для митця найкращим засобом змалювання комічних ситуацій і творення характерів.

У циклі українознавчих усмішок митець порушував проблему розвитку національної мови, вільного і повного впровадження її в усі сфери життя. Молодим матерям письменник мудро радив з колиски виховувати у своїх дітей повагу до рідного слова, до народної пісні, з молоком передаючи малятам щирі почуття любові й гордості за національні святині.

На перший погляд, оповідач у гуморесці “Моя автобіографія” – пасивний спостерігач, до всього байдужий учасник подій. Однак він лише вдає, що з усім погоджується. Насправді перед читачем постає образ людини мудрої, талановитої, дотепної.

Відзначаючи художню своєрідність “Моєї автобіографії”, Максим Рильський писав, що в цьому творі – “увесь Вишня: любов до життя, любов до людини, іронія до отого “щасливого” дитинства…”. Та найголовнішими в усмішці є добре замаскований під текст, численні натяки, алюзії, а також висновки, вкладені, для прикладу, в уста маленького сина письменника – В’ячеслава, про те, що бути людиною важливіше, ніж бути письменником.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 5.00 out of 5)


Твір на тему: “Моя автобіографія” – Остап Вишня (1889-1956)




“Моя автобіографія” – Остап Вишня (1889-1956)
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email