“Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая!”

Мета. Поглибити знання дітей про життєвий та творчій шлях Марко Вовчок;

Вчитель. Марко Вовчок…чи знайдеться людина в Україні, що не чула цього імені? Мабуть, ні! Бо вона і її герої увійшли в наше життя ще з шкільної лави. Багато дослідників життя і творчості письменниці висловлюють різні версії щодо псевдоніма Марії Олександрівни Вілінської.

Ось наприклад, за сімейними переказами, український рід її чоловіка – Маркевичів походив від козака Марка, якого прозвали “Вовком” – за його сувору вдачу. “Вовчок” є зменшення ім’я “вовка”. Інші дослідники вважають, що ім’я Марко дуже поширене на Україні, оспіване в піснях та літературних творах. У селах Немирівського району на Вінниччині, де проживала Марія, воно зустрічалося часто.

Псевдонім “Марко Вовчок” є ніби своєрідним символом чи синонімом до поняття оповідач із народу.

Перечитуючи твори письменниці, захоплюєшся її майстерністю, талантом. Мав рацію Дмитро Писарєв, коли стверджував: “В її оповіданнях говорить сама Україна з її чарівною природою і поетичним народом, який любив своє минуле, свою волю і свою націю”.

Сьогоднішній літературний вечір присвячений великому майстру слова – Марку Вовчку.

Ведучий. Сьогодні ми віддаємо любов і шану Марку Вовчку за невсипущу працю, за чуйне і талановите серце, що билося разом з її героями.

Ведуча. Благословенна будь, ти, матінко-земля, що породила співця народної душі, долі людської, класика української літератури, майстра української прози.

Ведуча. Благословенна будь та земля, де родилась і милувалася її красою майбутня письменниця України.

Ведуча. Луки над краєм, шум над водою,

Криниця над скелею, гори й ліси –

Краса України на гонах широких

Її причарувала на вічні часи.

Ведуча. Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 грудня 1833ироку в маєтку Євецького повіту орловської губернії в сім’ї поміщиків. Вихованням і навчанням майбутньої письменниці займалась спочатку мати.

Вчила її початкової грамоти, гри на роялі, давала практичні навики французької мови. Родина жила у злагоді, благополуччі й достатку.

Ведуча. Українську народну пісню Марія полюбила ще з дитинства, коли вечорами слухала, як виконував їх дідусь.

(Виконання української народної пісні)

Ведуча. Марія з дитинства була чуйною, привітною, щиро любила кріпаків. Завжди приходила до них на допомогу.

Кріпаки обожнювали маленьку Машу, називаючи її розумницею та красунею.

Ведуча. 1945 – 1948р. р. – навчання у Харківському жіночому пансіоні.

Харків – чудове українське місто, в якому лунали українські пісні, якими у той час захоплювались передові люди не тільки України, а й Росії. Саме тут Марія зацікавилася українською мовою, інтуїтивно збагнувши її мелодію і красу.

Ведуча. Рік 1849 – приходить перше кохання між Опанасом Маркевичем і Марією Вілінською. Між ними виникає романтичне кохання.

Вони одружуються наперекір заборонам родичів Марії. І тоді, у юні літа, вона обрала свій тернистий шлях.

“З якої причини у мене такий дивний характер – все, мені здається, я випробувала, про що би не почула і не побачила, і все здається мені не таким страшним, як іншим, все звичайне. Байдужість це чи переконання, що все зміниться на краще, чи я впевнена, що можу все знести. Я деколи уявляю всі можливі нещастя, і нема ні одного, якого я не могла пережити, мені здається, я би перенесла все зі спокоєм”.

Ведуча. Щоб зберегти мову, розкрити її красу Марко Вовчок разом зі своєю родиною в 1951 – 52-х роках займається збиранням українського фольклору.

Ведуча. Це гнане і багряне слово.

Я возведу на п’єдестал.

Аби не ниділо в оковах,

А грало, як гроза, раптово.

І піднімалось, наче стяг.

Ведуча. Їй була небайдужа доля українського народу, його культура та духовність.

Ми в Європі, чи де ми є!?

Де ми,

Чиї ми діти? Ні освіти, ані просвіти!

Он серби пробуджуються від сну,

Чехи, словаки – слов’яни-сусіди.

Вже й з Наддніпрянщини в Галичину

Прилинула “Енеїда”.

А ми, а ми свідомими станемо людьми?

Ведуча. 1856 – 1857 роках творець плідно працює. Пише 20 оповідань з життя українського селянства.

Ведуча. У 1857 році виходить перша книга письменниці “Народні оповідання”, яка принесла, досі невідомій авторці, велику славу. Короткін згадував: “У ті роки вся освічена Росія захоплювалася повістями Марко Вовчок і ридала над долею героїнь-селянок”.

Ведуча. Господь послав

Тебе нам, кроткого пророка

І обличителя жестових

Людей неситних. Світе мій!

Моя ти зоренька святая!

Моя ти сила молодая!

І оживи моє побите.

Убоге серце, неукрите,

Голоднеє. І оживу,

І думу вільную на волю

Із домовини возову,

І душу вольную… О доле!

Пророче наш! Моя ти доне!

Твоєю думу назову.

Ведуча. 1859 – 1867 рр. – ці тяжкі роки, які випали на долю письменниці. Роки розлучення з ненькою Україною, але перебування за кордоном не згасило любові до українського слова.

У родині завжди спілкувались українською мовою. А вечорами з їхнього будинку лунала мелодійна українська пісня.

Ведуча. 10 серпня 1907 року померла видатна українська письменниця.

Доля подарувала Марії довгий вік, його вона прожила не перекотиполем, а рідною донькою українського народу, який оспівувала у своїх творах, над якими проливала свої сльози співчуття і жалю. З усіх титулів їй було даний найвищий – титул Шевченкової доні, і зроблено це було самим Кобзарем.

Ведуча. Марко Вовчок!

Ти очі заплющила, та серцем жива!

Не вичахло слово твоє солов’їне.

Душа твоя лине оновленим днем.

Кленово-калинова кров України

Горить над тобою безсмертним вогнем

(Інсценізація фрагменту повісті “Інститутка”)

Сидить панночка перед дзеркалом. Входить Устина

Панночка. Де ти бігала? Швидше мене розбирай!

Швидше! Я спати хочу!

(Устина починає роздягати панночку)

Та хутче ж бо, хутче! А вмієш ти волосся звивати?

Устина. Ні, не вмію.

Панночка. Боже мій! Горе моє!

Яка ж ти дурна!.. Іди собі!

(Входить стара пані. Панночка підходить до неї і цілує її).

Панночка. Чи скоро в гості поїдемо, бабусечко? А коли гості до нас приїдуть?

Стара пані. Та нехай же я перша сама тобою натішусь, рибко, нехай на тебе надивлюся!

Панночка. Та коли ж то вже я діждусь, бабуню! В мене тільки було й думки, що приїду додому – весело буде, людно, музика, танці… бабусенько мила, люба!

Стара пані. Ну, добре, пташко! Нехай трошки приберемось, та тоді вже зараз і гостей проситиму.

(Стара панні виходить. Панночка кричить )

Панночка. Устино, Устино! Довго я тебе буду чекати?

Хутче мені розплітай коси!..

(Устина розплітає коси, а панночка щипає її, штрикає…)

Устина. Господи! Я цілими днями вам догоджаю, а вам все щось не подобається.

(Пані як заплаче)

Панночка. Задушу тебе, гадино!

(Панночка хапає Устину за шию. Устина хоче кричати, але їй не допомагає. Устина лежить на підлозі. Панночка обурена сідає до дзеркала.

Входить стара пані. Устина намагається встати).

Стара пані. Що ти накоїла, ледащо! Як ти сміла панночку гнівати?

Я тебе до Сибіру зашлю! Я тебе зі світу зжену!

(Підгодить до панночки та умовляє її).

Не плач, не плач, янголяточко моє: сліз твоїх вона не годна! Ще занедужаєш, боже борони, чого! Бач, рученьки холоднісінькі.

Буде-бо вже, заспокойся.

(Стара пані повертається до Устини і свариться)

А тобі, ледаще, а тобі ще буде!..

(2 votes, average: 3.00 out of 5)

Твір на тему: “Моя ти зоренько святая! Моя ти сило молодая!”