Моя улюблена книга (роман П. А. Загребельного “Роксолана”)

У центрі Стамбула на найбільш видному місці стоїть кам’яна стела-пам’ятник українській дівчині зі співучим ім’ям Роксолана. Він – не лише присвята винятковій дочці України, а й возвеличення палкої віри в красу життя, символ боротьби жінки за свою особистість та неповторність, за право бути щасливою. Образу Роксолани присвятив свій роман і Павло Загребельний, який відповів на питання, як і чому Роксолана, котра, здається, не зробила нічого виняткового чи надзвичайно видатного в історії людства, “не загубилася і не згубилася в вік титанів” епохи Відродження. Вона зуміла відстояти свою людську і жіночу гідність у суспільстві, де зробити це було практично неможливо. Відтоді, як я вперше прочитала цей роман, пройшло немало часу.

Може, тому, що за своїм віком я тоді ще не могла осягнути всього прочитаного, багато чого мені здалося незрозумілим. Та ось нещодавно я знову із захопленням перечитала “Роксолану”, і роман мені настільки сподобався, що став улюбленим літературним твором. Я знаю, що буду ще не раз повертатися до нього, щоб знову й знову зустрітися з дивовижною своєю давньою співвітчизницею. Коли я читала роман, мені весь час здавалося, що я дуже добре знаю цю дівчину, вона мені вже зустрічалася. І раптом я зрозуміла: Загребельний уособив в образі Роксолани найвиразніші риси української жінки, її зовнішність, характер. її краса – це незрівнянна краса українок: “стан гнучкий”, “біле лице”, “біла шия”, “сині очі”, “довгі вії”, “тонкі брови”.

В її характері автор возвеличив чарівність української душі, і висоту почуттів, і прагнення до волі та знань, і турботу про знедолених, і незламність у часи важких випробувань, і над усім цим – свята любов до рідної України, за якою тяжко сумувала нескорена душа Насті. Ця любов допомогла піднятися з колін рабині і, ставши Роксоланою, досягти найбільших висот влади. При цьому єдиною зброєю Насті-Роксолани були її врода, розум, незалежна воля. Сьогодні, на мою думку, образ Роксолани є дуже актуальним для нашого суспільства. Мабуть, серед моїх співвітчизників не знайдеться жодного, хто лишився байдужим до цього образу, бо в ньому сконцентровані всі найкращі людинищо, опинившись у важких умовах, бажає відстояти свою гідність, я кожної сучасної жінки Роксолана, крім того, стала ще й символом боротьби Власну особистість, неповторність, за право називатися дочкою своєї землі.

Мені навіть важко словами передати захоплення й пошану, що їх вникав у моїй душі образ героїні Загребельного. Я водночас відчула вдячність і за те, що вона уславила в історії ім’я української жінки, і за те, що своїм прикладом вчить найвищим якостям людської особистості, і за те, що примушує замислитися над власним характером. Знаю, що назавжди залишиться Роксолана поруч зі мною і я буду разом із нею долати свої життєві пробування, перемагаючи їх на шляху до щастя. Бо не вірити їй – не можна: “…Я з вами ітиму, я вірна і сильна. Я вам поможу у печалі і скруті, о знала я, діти, про ваші шляхи?

Та серце говорить (а серце правдиве), що ля судилась вам, діти, предивна, і буде щасливим великий похід. Я з вами і крізь терни до зір золотих – ітиму повік, бо не зможу не йти. Дійдемо – “серце мені промовляє.

А серце все знає”.