Мої роздуми над поемою “Мойсей”

“Воздвигне країна свого Мойсея”

П. Тичина

Справжнім вождем народу може бути лише той, хто глибоко усвідомлює прагнення народу, хто є його обранцем і слугою. Ставши на шлях визвольної боротьби, поводир повинен впевнено і сміливо вести народ до перемоги. Саме таким постає перед нами Мойсей. ось чому Мойсей як проповідник народу, просвтитель і борець за його свободу, охоронець народних традицій, що знає ціну їм для збереження високої духовності нації, був для Франка психологічно близьким.

Як біблійний Мойсей, що один знав шлях ізраїльського народу до волі, Франко серед ідейних пошуків, вселюдського визволення, що охопили тодішню Європу, бачив шлях до свободи українського народу насамперед у боротьбі за національне відродження. Поет проводить свого героя тими шляхами боротьби з оточенням і самим собою, якими пройшов сам, шукаючи істину і прийшовши до розуміння духовного над матеріальним. вічні істини задля яких має жити людина, знайшли поетичне втілення у поемі “Мойсей”, написаній 1905 р.

Пролог, який був написаний за одну ніч, перейнятий двома настроями: гострим болем і сумом за талановитий народ, що став у сусідів “гноєм”, “тяглом у поїздах їм бистроїзних”. Саме так починається поема. Цей рабський стан палить душу пекучим соромом. Але гнітучий настрій у другій частині змінюється – поета осяює пророче просвітлення, тверда віра у щасливе майбутнє українського народу.

Пролог – це посвята, “скромний дар весільний” рідному народові, віра в його будущину. Тим бачимо заклик і нам вірити в безсмертя народу-велетня.

З чималими труднощами Мойсеєві вдалося впродовж сорокарічного шляху утримувати в євреїв ентузіазм у пошуках обітованої землі. Серед них були ті, для кого воля стала самоціллю, а не стимулом для боротьби за високі патріотичні та духовні ідеали, досягненням яких потребувало тяжкої тривалої праці й терпіння. Досвідченим ватажками переорієнтувати легковірів та стомлених людей з пошуків ідеалу свободи на задоволення сьогоденних потреб було неважко.

На цей згубний для нації шлях стали Датан і Авірон. Ось чому звучать такі слова:

Ті слова про обіцяний край

Для їх слуху – се казка;

М”ясо стад їх, і масло, і сир –

Се найвища ласка.

І ось настає момент, коли юрба діє всупереч здоровому глузду. Щоб позбавити Мойсея впливу, Датан і Авірон підбурюють юрбу побити пророка камінням. Але Мойсей є твердим у своїх намірах, він не здається.

Але що є честь рідного народу для Авірона? А Датан звинувачує Мойсея у дворушництві і зраді:

Признавайсь: не на те ти ходив

У єгипецьку раду,

Щоб з мудрицями й жерцями кувать

На Ізраїля зраду?

Мойсей спроможний був тільки заявити про свою внутрішню переконаність (від Бога), що треба чинити так, а не інакше, на обвинувачення Датана. Під свист та улюлюкання знавіснілої юрби пророка незадовго до ночі проганяють у пустелю. З цього моменту починається друга частина поеми – історія самотності Мойсея і його боротьбою із самим собою. Але все одно Мойсей любить свій народ.

Ці почуття до знедоленого люду України переповнюють серце Ів. Франка і спонукають кожну хвилину трудитись на його благо:

Все найкраще, найвище, що знав,

Я у тебе вкладаю

Я без вибору став твій слуга

Лиш з любові і туги.

Прот Мойсей самотній, але самотній не лише тепер, коли його не зрозумів і не визнав рідний народ, самотнім він почувався завжди, навіть тоді, коли його слухалися і корилися. “Обгорнула мене самота… О давно я знайомий, давно з опікункою тою!”. І чуємо у цій скарзі Мойсея нерозділені болі Франка, жалі за змарнованими силами, страченими на боротьбу з обмеженими і агресивними “сідоглавами”.

Голос сумнів, запізніле каяття, що роздирає душу, безсилля будь-що виправити відтворено в діалозі Мойсея “безпредметним” Голосом, який належить демону пустелі Азазелю. Суддя строгий і нещадний, він вбачає корисливі заміри навіть там, де пророк прагне звільнити свій люд від рабської покори, апатії та бездіяльності:

Бо ти чув себе братом рабів,

І се стидом палило,

І захтів їх зробити такими,

Щоб тобі було мило.

У цих рядках відчуваємо гострий біль за втрату почуття національної гідності українського народу, без чого нація не може бути вільною, а індивідум повноцінним. Примусивши Мойсея засумніватисся в доцільності своєї святої справи, Азазель йде далі – має намір зруйнувати головне в його особистості – віру в Бога і вищу місію Ізраїлю. Але Азазель не вдалося зруйнувати саме головне, бо посіяні Мойсеєм зерна віри в свободу не вмирають разом з ним: “Після смерті пророка естафету боротьби підхоплюють його учні й досягають успіху

Поема є дороговказом і пересторогою для української нації сьогодні, коли вона виходить з льоху на шлях своєї державності. Нам треба знати одне: коли народ єдиний у своїх прагненнях, в основі яких лежить свобода рідного краю, заповідана предками, то перемогу він здобуде.

Це нам і показав Іван Франко у своїй геніальній поемі “Мойсей”.