Може знадобиться

Приємно працювати вчителю, якщо діти активні, допитливі, охоче приймають участь у різноманітних конкурсах. Нещодавно відбувся районний та міський тур Всеукраїнського конкурсу відгуків на сучасну українську прозу для дітей. Від нашого класу прийняли участь у конкурсі 8 учнів.

Члени журі відмітили, що роботи всіх наших учнів відзначаються особливою оригінальністю. Перше місце у районі і друге у місті – такі досягнення учнів класу. Усі інші роботи цих конкурсантів зацікавили члена Асоціації літераторів м. Кривого Рогу, члена Спілки письменників Санкт-Петербургу Чичкан Т. О., будуть приймати участь у виставках найкращих дитячих робіт і відправлені до області.

А ось до Вашої уваги твір Коктиша Едіка. Ця конкурсна робота у номінації “Твір за прислів’ям” зайняла І місце у районі, представлена на міський тур. Побажаємо автору успіхів. Роботу можна використати для позакласного читання.

ТВІР ЗА ПРИСЛІВ’ЯМ НЕ МІСЦЕ КРАСИТЬ ЛЮДИНУ, А ЛЮДИНА МІСЦЕ Колись дуже давно в нашому селі жив молодий парубок.

Його звали Микола. Не подобалось йому рідне село. Не милою була рідна хата, навіть не до душі були степи і лани.

Птахи коло нього не співали, і все вважалося сірим і сумним. Весь час він мріяв про краще життя, про велику оселю, квіти коло будинку та прозору річку за вікном. Але нічого цього в нього не було і він чекав якогось дива. Якось рано-вранці Микола зібрав свої деякі речі і вирушив у далеку дорогу. Батьки благали сина не залишати їх.

Сусідам було цікаво дізнатися, куди це він зібрався. Але у парубка на все була лише одна відповідь: “Я йду шукати кращі землі, де здійсняться всі мої мрії!” Так почалося його нове життя – життя мандрівника.

Багато років Микола ходив з одного міста в інше, перетинав нові кордони, та так і не знайшов свого “райського куточку.” Він бачив сотні розкішних осель, перепливав багато стрімких річок, вдихав аромати чудових квітів. Але ж це все належало не йому. А місце його мрії не чекало свого господаря з розкритими обіймами. І через декілька років Микола повернувся на рідну землю ні з чим.

Але ні! Ці роки, що він провів у мандрівках, зробили його мудрим. Парубок повернувся додому не у розпачі, а з певною метою. І вже на запитання односельців у Миколи була інша тверда відповідь: ” Не місце красить людину, а людина місце”.

Тепер на краю села стоїть величезний будинок, а під вікном – безліч різних квітів. Вони такі чудові та яскраві, їх аромат наповнює усе село. Це аромати різних країн, бо у своїй давній мандрівці Микола збирав по всіх куточках світу насіння для майбутнього садочка. А та засмічена і забруднена річка за селом?! Наш мрійник розчистив її від бруду, мов випустив невільницю – красуню.

Річка біжить, блищить, переливається всіма кольорами веселки. Тут співають пташки, чути дитячий сміх. “Але чиї це діти?”, – спитаєте ви. Це маленькі онучата діда Миколи, що живе у крайній хаті.

Ввечері він пригорне своїх дітлахів і тихенько промовить: “Не місце красить людину, а людина місце!” P. S. Якщо стаття стала у пригоді, залишіть, будь ласка, коментар або оцінку.