МУТАНАББІ

(915 – 965)

МУТАНАББІ (автонім: Абу-т-Тайїб Ахмед Ібн-аль-Хусейн – 915, м. Куфа – 23.09.965, побл. м. Нуманія) – арабський поет.

Мутанаббі народився в Куфі у бідній сім’ї, яка вела свій родовід від бедуїнів Південної Аравії. У 925 р. майбутній поет із батьками змушений був утекти з Куфи в Сирію до бедуїнів, поміж яких він провів близько двох років. Перебування серед кочівників значною мірою визначило майбутній суспільний ідеал поета, його політичні та художні симпатії, а також позначилося на його світогляді.

Мутанаббі пройнявся особливою любов’ю до бедуїнського характеру та вдосконалював знання арабської класичної мови, яка збереглася в бедуїнському середовищі краще, ніж у великих містах, жителі яких спілкувалися місцевими діалектами.

У 933 p. Мутанаббі виступив з якимись проповідями спочатку в Куфі, а потім поміж сирійських бедуїнів. За свідченням арабських біографів, ці проповіді спричинилися до появи прізвиська “Мутанаббі” (“Лжепророк”), під яким він відомий і до сьогодні. За свої лжепророчі виступи та підбурювання бедуїнів до бунту поет навіть провів два роки у в’язниці.

Перший період творчості поета, який охоплює два десятиліття (928-948 pp.), проминув у Сирії. Через те поетична збірка цього періоду була названа “Сирійськими віршами” (“Шамійят”).

У ранній поезії Мутанаббі відчувається значний вплив періоду смути. Поет виступає то як марнославний проповідник, ледь не засновник нової релігії, то як виразник бедуїнського світогляду, який ладен очолити кочівників у їхніх розбійницьких набігах. Поезія цього періоду носить героїчний характер – нестримне самовихваляння та прославлення особистої відваги чергуються в ній з описами битв, героєм яких неодмінно є сам поет.

Наприкінці цього періоду під впливом невдач і розчарувань у Мутанаббі з’являються перші мінорні нотки, які стануть згодом звичними в його віршах.

У 948 р. поет перебирається до двору знаменитого алеппського володаря Хамданіда Сайф ад-Даулі, покровителя багатьох літераторів і вчених. Тут розпочинається другий період (948- 957 pp.) творчості Мутанаббі. За свідченням біографів, поет був найближчим другом Сайф ад-Даулі, супроводжував його у походах на Візантію та проти бедуїнів-кочівників. Вірші, створені ним у цей період (“Сайфійят”), складають понад третину його поетичного дивану.

В них поет виступає виключно як придворний панегірист.

При дворі Сайфа ад-Даулі поет змушений був постійно боротися зі своїми ідейними супротивниками та літературними суперниками. Роздратування Мутанаббі проти придворних недоброзичливців переросло врешті-решт у пряме зіткнення з одним із них, у результаті якого Мутанаббі змушений був покинути Алеппо. Поет вирушив у Єгипет до двору іхшидидського володаря, негра, євнуха Кафура, який ворогував із Хамданідами з приводу Сирії.

З перебуванням у Єгипті пов’язаний третій період (957-962 pp.) творчості Мутанаббі. При Кафурі поет виконував роль придворного панегіриста, всіляко запобігаючи перед нелюбимим покровителем. Проте незабаром, розчарувавшись і в ньому, Мутанаббі потай утік з Єгипту та створив на Кафура декілька ущипливих епіграм.

Останні роки життя (962-965 pp.) проминули у блуканнях Іраком та Іраном. Поет двічі побував у Багдаді, в Арраджані (Південний Іран) і, нарешті, в Ширазі – в Адуд ад-Даулі, придворним панегіристом якого він був близько півроку. Туга за рідним Іраком змусила поета залишити Шираз, і у вересні 965 р. на шляху до Багдада він був убитий людиною, сестру якої він висміяв в одному зі своїх віршів.

Творчість Мутанаббі – вершина арабської панегіричної поезії. У своїх касидах-панегіриках поет з великою майстерністю пов’язує в одне ціле компліментарну частину з оспівуванням власних чеснот, яскраві описи битв зі скаргами на байдужість до нього уславлюваної особи та проханнями про винагороду. Традиційні образи стародавніх касид органічно переплітаються з ускладненими фігурами нового стилю, під час маніпулювання якими поет виявляє надзвичайну винахідливість і фантазію.

Свої власні чесноти Мутанаббі поціновує дуже високо, зараховуючи до них і військову доблесть, і поетичний талант. Взагалі для зрілої творчості Мутанаббі, поета з яскраво вираженим особистісним началом, типовими є песимістичні мотиви самотності, неможливості знайти своє місце в суспільстві та в суспільній свідомості того часу.

Особливу роль в касидах Мутанаббі відіграють численні лірико-філософські відступи у формі поетичних сентенцій. Гномічному характерові цих відступів сприяла характерна для середньовічної арабської поетики смислова герметичність бейту, яка обмежувала поетичне поле та спонукала поета якомога лаконічніше висловлювати свої думки чи формулювати моральні постулати. Сентенції Мутанаббі пронизані песимізмом і відображають розчарування поета, котрий усвідомив нездійсненність власних життєвих ідеалів та неможливість досягнення особистих цілей.

Високохудожніми в касидах є й епічні описи битв і походів, насичені оригінальними порівняннями та метафорами. Особливо часто та майстерно Мутанаббі використовував улюблений прийом середньовічних поетів – контрастне протистояння понять. Ефект контрасту досягається поєднанням словесних пар із взаємопротилежним значенням, симетричною будовою поетичного рядка.

Використання антитез і антонімів як поетичних фігур надає рядкам його касид викінченості, лапідарності та експресивності.

За І. Фільштинським