Народовці

“Народовці” – представники галицької, буковинської та закарпатської інтелігенції, які орієнтувалися на народ, обстоювали його інтереси, дбали про формування національної свідомості українців. “Народовський” рух виник у Галичині на поч. 60-х XIX ст. на противагу “москвофільському” і для розв’язання українських культурно-освітніх, а згодом політичних проблем. Діяльність “Н.” зосереджувалася навколо видань “Вечорниці”, “Мета”, “Нива”, “Русалка” і спрямовувалась на зв’язок із “громадівським” рухом у Наддніпрянській Україні. Ідеологами народовського руху 60-х були О. Партацький та Д. Танячкевич. Молоде покоління “Н.” представляли письменники В. Шашкевич (син Маркіяна), К. Климкович, Ф. Заревич, К. Горбаль та ін. За ініціативою “Н.”, зокрема С. Качали, у Львові організовано діяльність “Просвіти” (1868), у Чернівцях – товариство “Руська Бесіда” (1869), в організації якого взяли найдіяльнішу участь письменники Г. та С. Воробкевичі.

Основним органом “Н.” був журнал “Правда”. Після заборони українського друкованого слова у Східній Україні (Валуєвський циркуляр 1863, Емський указ 1876) тут друкували свої твори 0. Кониський, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, М. Старицький, М. Драгоманов та ін. Крім “Просвіти”, “Руської Бесіди”, “Н.” організували ряд товариств, серед яких: Літературне товариство імені Шевченка (1878), реорганізоване у Наукове товариство імені Шевченка (1893), “Руське товариство педагогічне” (1881), що видавало педагогічний часопис “Учитель” та ілюстрований двотижневик для дітей і молоді “Дзвінок”.

Активізація політичної діяльності “Н.” припадає на кінець 70-х і пов’язана з іменами діячів культурно-політичного руху В. Барвінського, В. Нав-роцького, Ю. Романчука, О. Огоновського, О. Барвінського, А. Вахнянина, О. Терлецького та ін. Тоді від “Н.” відмежувалася під впливом М. Драгоманова нова радикальна течія – І. Франко, М. Павлик, О. Терлецький та ін. “Н.” видавали політичні часописи для селянства – “Батьківщина” (1879) і для інтелігенції “Діло” (1880). Виявлення “москвофільського” напряму у діяльності старої Руської ради спонукало “Н.” створити свою політичну організацію – Народна рада (1885). У середині 80-х розгорнулося національне піднесення в Буковині, пов’язане насамперед з діяльністю вченого, педагога і політично-культурного діяча С. Смаль-Стоцького.

Буковинські “Н.” здобули перевагу над “москвофілами”, організували власний часопис “Буковина” (1885) і добилися впливу у найважливіших культурно-політичних установах. У 80-х розпочався “народовський” рух у Закарпатті, який мав мовно-літературний характер. Реакцією на протистояння двох галицько-українських суспільних рухів – “народовства” і “москвофільства” – було створення в Західній Україні перших політичних партій: Русько-української радикальної (жовтень 1890), Української національно-демократичної (грудень 1899), Української соціал-демократичної як складової частини австрійської соціал-демократичної (вересень 1899).

У їх діяльності відігравали активну роль М. Драгоманов, І. Франко, М. Грушевський, М. Павлик, Ю. Бачинський, Ю. Романчук, В. Будзиновський, С Данилович, В. Стефаник, В. Охримович та ін.