НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА (НТШ)

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА (НТШ) – найдавніша українська наукова організація.

Засноване 1873 р. у Львові як Літературне товариство ім. Шевченка, що ставило за мету “вспомогати розвій” української словесності. З 1892 р. перетворене в Наукове товариство ім. Шевченка.

З 90-х років стало плекати й розвивати науку і мистецтво, збирати й зберігати пам’ятки давнини. Ініціатори створення НТШ – В. Антонович, О. Барвінський, М. Драгоманов, С. Качала, О. Кониський, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, К. Сушкевич; фундатори – М. Жученко, С. Качала, О. Кониський, Є. Милорадович, Д. Пильчиков, товариство “Січ” у Відні та ін.

Діяльність НТШ поділяється на кілька етапів. На початковому етапі (1873 – 1892) воно зосереджувало увагу на друкуванні й поширенні серед народу української художньої літератури. 1874 р. засновано власну друкарню, у якій вийшли близько 20 назв книг, у тому числі “Історія літератури руської” О. Огоновського (т.

1 – 5, ч. 1 – 7, 1887 – 1894), журнал “Зоря” (з 1885 р.) тощо. Першим головою НТШ був К Сушкевич (1874 – 1885), потім С. Громницький і Д. Гладилович (1885 – 1892), 1892 р. – Ю. Целевич.

Другий етап (1893 – 1914) розпочався з реорганізації Товариства в наукову установу, кінцевою метою якої було створення на його базі майбутньої Академії наук України. В цей час Товариство мало гри секції: філологічну, історично-філософічну та математично-природописно-лікарську. Керував НТШ Відділ (Президія) на чолі з головою і секретарем. 1897 р. Товариство діяло під керівництвом О. Барвінського, в 1897 – 1913 рр. – М. Грушевського.

Активізації його роботи сприяла співпраця М. Грушевського з В. Гнатюком (секретар з 1899 р.), І. Франком (голова філологічної секції з 1898 р.), І. Верхратським, пізніше – з В. Левицьким (голова математично-природописно-лікарської секції). Розбудові НТШ сприяли відкригі меценатами грошові фонди, зокрема О. Кониського, М. Грушевського, О. Огоновського та ін.; фонди ім. Д. Мордовця, І. Котляревського та ін. НТШ створило власний секретаріат, бібліографічне бюро. Були уточнені основні напрями дослідницької роботи (визначені статутом Товариства 1892 р.) з акцентом на гуманітарних науках.

Після 1898 р. чітко визначився статус членства в НТШ, який базувався тільки на наукових кваліфікаціях. Було сформовано перший склад дійсних членів Товариства, розпочато комплектування бібліотеки науковою літературою, переоснащено друкарню, відкрито власну палітурню (1903), книгарню (1905) та ін.

Наприкінці 90-х років почалися активні зв’язки НТШ із зарубіжними науковими установами, навчальними закладами, товариствами, бібліотечними центрами тощо. НТШ стало також своєрідним університетом для молоді, на кошти Є. Чикаленка, В. Симиренка, М. Аркаса та інших збудувало так званий Академічний дім і 1907 р. передало його молоді, надавало студентам стипендії й грошові допомоги. Проте особливу увагу НТШ зосередило на видавничій діяльності.

Виходили “Записки Наукового товариства імені Шевченка” (ЗНТП. І;т. 5 – 118,121,1895 – 1914рр.), які спочатку були органом усіх секцій, а з 1897 р. – історично-філософічної та філологічної секцій; “Хроніка Наукового Товариства імені Шевченка” (вип. 1-59, 1900 – 1914 рр., паралельно виходила німецькою мовою). Історично-філософічна секція видає “Збірник історично-філософічної секції” (т. 1 – 14, 1898 – 1913 рр., усіх – 17, в якому вміщено 8 томів “Історії України-Руси” М. Грушевського); серію “Студії з поля суспільних наук і статистики” (т. 1 – 3, 1909 – 1912 рр., усіх – 5); Археографічна комісія цієї секції – “Жерела до історії України-Руси” (т.

1-2, 4-8, 12, 16, 22, 1895-1913 рр., усіх – 10), “Українсько-руський архів” (т. 1-10, 1906-1914 рр., усіх -15). Вийшли окремі тематичні збірники та монографії, перший україномовний “Словар правничий” К. Левицького (1894). У 1895-1904 рр. під егідою НТШ продовжувала друкуватися “Руська історична бібліотека” (т. 17-24, усіх – 24).

Над підготовкою цих видань працювали М. Грушевський, О. Барвінський, С. Томашівський, І. Франко, М. Кордуба, І. Джиджора, І. Кревецький, В. Герасимчук, І. Крип’якевич та ін. Серію праць надрукувала філологічна секція, очолювана І. Франком: “Пам’ятки українсько-руської мови і літератури” (т. 1 – 7, 1896 – 1912 рр., всього – 8), “Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Шевченка” (т.

1 – 23, 1898 – 1937 рр.) та етнографічна комісія тієї ж секції – “Етнографічний збірник” (т. 1 – 40, 1895 – 1929 рр. ), “Матеріали до українсько-руської етнологи” (т. 1-22, 1899-1929 рр.).

У їх підготовці найактивнішу участь, крім І. Франка, взяли В. Гнатюк, Ф. Вовк, В. Охримович, Ф. та І. Колесси, О. Роздольський, В. Шухевич та ін. Філологічна секція випускала також “Українсько-руську бібліотеку” творів українських письменників (т. 1 – 8, 1902 – 1911 рр.), у 1898 – 1905 рр. – “Літературно-науковий вістник”, ряд інших українознавчих видань.

1909 р. засновано бібліографічну комісію (у 1934 – 1939 рр. – бібліологічна комісія), згодом – видавничу комісію, яка співпрацювала з усіма секціями. Бібліографічна комісія видавала “Матеріали до української бібліографії” (т. 1 – 3, 1909 – 1911 рр., всього – 7). Вже на початку XX ст.

Товариство мало значні наукові досягнення, набуло всеукраїнського значення і міжнародного визнання.

Третій етап діяльності НТШ припадає на 1914 – 1945 рр. і характеризується як науковими досягненнями, так і значним спадом у видавничій роботі. У 1913 – 1918 рр. Товариство очолював С. Томашівський, пізніше головами обиралися В. Щурат (1919 – 1925), К. Студинський (1925 – 1931), В. Левицький (1931 – 1935), І. Раковський (1935 – 1940). Діяльність НТШ була перервана Першою світовою війною.

Багато його членів не повернулися з фронтів, а після польської окупації Львова розпочався відплив наукових сил в інші країни. Це стримало роботу (1916) щодо створення на базі Товариства Української академії наук. Крім того, почалися адміністративно-політичні утиски з боку польської влади, значні фінансові труднощі, що призвели до скорочення наукою – видавничої продукції.

У 1915 – 1939 рр. вийшло лише 36 томів (з них 9 здвоєних) “Записок…”, 15 випусків “Хроніки НТШ”. Ряд інших серійних видань скоротився до мінімуму, а після 1921 р. деякі взагалі перестали виходити. Проте структура НТШ збереглася, водночас створилися комісії археології, статистична, мовна, термінологічна, класичної філології, шевченкознавства, історії штуки (мистецтва) та ін.

Серед нових видань – “Праці комісії шевченкознавства” (т. 1 – 2,1931 – 1933 рр. ), “Праці комісії класичної філології” (т. 1, 1919), журнали “Стара Україна” (1924 – 1925), “Сьогочасне і минуле” (1939, № 1 – 4) та ін.

Разом з іншими товариствами заснувало журнали “Українська книга” (1937- 1938; 1939, № 1), “Українська музика” (1939, № 1 – 4, з 1937 – у Стрию). 1937 р. розпочалася робота над великою колективною працею “Атлас України й сумежних країв”. На початку 20-х років НТШ організовує у Львові таємні українські університет і політехнічну школу.

Починається активне співробітництво з ВУАН (спільні видання, опрацювання єдиного для України правопису), що триває до початку 30-х років. ВУАН присвоює ряду дійсних членів НТШ звання академіків: С. Смаль-Стоцькому (1918), В. Гнатюкові (1924), К. Студинському (1924), С. Дністрянському (1926), І. Горбачевському (1927), М. Вознякові, Ф. Колессі та В. Щуратові (1929). З 1921 р. при НТШ організовуються нові науково-дослідні установи і музеї – культурно-історичні (з відділами археології, етнографії, історичних пам’яток, образотворчого мистецтва і нумізматики), природописний та українського війська.

На 1939 р. бібліотека НТШ (крім архіву, картографічної і фотографічної колекцій) налічувала понад 300 тис. томів.

За 1873 – 1939 рр. Товариство випустило 591 том різних серій, 352 наукові праці, підручники і карти, 103 номери літературно-громадських та літературно-мистецьких журналів, 95 назв художніх творів, 31 інформаційне видання. За цей період воно співробітничало з більш як 500 науковими центрами, товариствами, бібліотеками світу.

З різних зарубіжних академій, наукових установ, навчальних закладів дійсними членами НТШ обрано понад 90 осіб, серед них – А. Ейнштейн, О. Шахматов, Ф. Корш, А. Мазон, В. Ягич, О. Пипін, А. Йоффе, І. Бодуен де ІСуртенс, Л. Нідерле, Т. Масарик, М. Планк, М. Фасмер, І. Шишманов та ін.

Після возз’єднання (1939) західноукраїнських земель в єдиній Українській державі НТШ і всі пов’язані з ним установи у Львові ліквідувалися й остаточно припинили діяльність 14 січня 1940 р. Більшість членів Товариства не визнала розпуску НТІІІ (окремі з них напівлегально збиралися на засідання секцій, наприклад історико-філософічної, кооптували у свої ряди нових членів).

Четвертий етап діяльності НТШ, який умовно можна назвати еміграційним, розпочався із Загальних зборів українських учених – емігрантів (в основному дійсних членів НТШ В. Кубійовича, О. Кульчицького, П. Зайцева, В. Яніва та ін.) у м. Міттенвальд (Німеччина) 30 березня 1947 р. Збори вирішили відновити активну діяльність НТШ у Європі, затвердили його структуру й президію. Головою знову обрано І. Раковського (1947 – 1949), пізніше – З. Кузелю (1949 – 1952). Місцем перебування НТШ (1951) стало м. Сарсель (поблизу Парижа).

Було створено нові комісії та інститути, зокрема Інститут національних досліджень та Інститут Енциклопедії українознавства. До НТШ ввійшли його члени, що проживали у Франції, Німеччині, Італії, Англії, Бельгії, Швейцарії, Австрії, Голландії, Норвегії, Польщі, Чехії, Словаччині. Головою НТШ в Європі у 1952 – 1985 рр. був В. Кубійович, нині – А. Жуковський. Окремі відділи НТШ виникли у США (Нью-Йорк, 1947), Канаді (Торонто, 1949), Австралії (Сідней, 1950).

На їх базі з 50-х років утворилися автономні крайові НТШ у США (голови: 1947- 1951 рр. – М. Чубатий, 1951 – 1969 рр. – Р. Смаль-Стоцький, 1969-1974 рр. – М. Стахів, 1974-1977 рр. – О. Андрушків, 1977 – 1990 рр. – Я. Падох, з 1991 р. – Л. Рудницький), Канаді (включає також представництва НТШ в Аргентині та Бразилії, голови: 1949-1973 рр. – Є. Вертипорох, з 1973 р. – Б. Стебельський) та Австралії (голови: 1950 – 1956 рр. – Є. Пеленський, 1956 – 1961 рр. – П. Шулежко, 1961 – 1970 рр. – І. Рибчин, з 1970 р. – Р. Микитович). Координацію діяльності здійснює створена 1955 р. Головна Рада НТШ (Нью-Йорк) на чолі з президентом (1955 – 1969 рр. – Р. Смаль-Стоцький, 1970-1973 рр. – Є. Вертипорох, з 1973 р. – Я. Падох). Продовжується випуск спільних традиційних видань: “Записки…” (з 1948 р. вийшло більш як 60 томів), “Український архів” (т. 1 – 43, 1960 – 1987 рр.). Спільними виданнями є “Бібліотека українознавства” (т.

1 – 61, 1951 – 1989 рр.) та окремі збірники, присвячені визначним діячам і подіям. Крім того, крайові товариства здійснюють власну (часто спеціалізовану) наукову роботу. Європейське НТШ підготувало й видало “Енциклопедію українознавства” у двох томах: перший – тематичний (ч. 1 – 3, 1949), другий – словниковий (ч.

1 – 10, 1955 – 1984 рр.) та разом з Канадським інститутом українських студій п’ятитомну англомовну словникову “Encyclopedia of Ukraine” (1984 – 1993).

У Сарселі виходять науково-інформаційні видання “Вісті Наукового товариства ім. Шевченка в Європі”, “Вісті із Сарселю”, пам’ятки української писемності (“Требник Петра Могили 1646 р.” та ін.). НТШ у США наприкінці 40-х років продовжило розпочатий у Галичині випуск журналу “Сьогочасне і минуле” (1948, № 1; 1949, № 1-2), видає з 1958 р. серію “Доповіді” (“Papers”, майже 50 випусків), з 1951 р. – резюме (“Proceedings”) прочитаних доповідей у різних секціях товариства, бібліографічні покажчики, бюлетені, вісники, словники, карти. НТШ у Канаді видає збірники праць і матеріалів наукових конференцій: спочатку під назвою “Бюлетень” (більш як 10 випусків), з 1955 р. – “Збірник матеріалів наукових конференцій” (близько 10 випусків), монографії різної тематики (у 1965-1989 рр. більш як 30 назв).

Видання науково-популярної і художньої літератури, підручників здійснює НТШ в Австралії.

21 жовтня 1989 р. з ініціативи групи львівських учених відбулися установчі збори, на яких відновлено Наукове товариство імені Шевченка у Львові. Прийнято статут і програму, сформовано секції, комісії та інші структурні підрозділи. Головою обрано чл.-кор.

HAH України О. Романіва. 1990 р. відновився випуск “Записок Наукового товариства імені Шевченка”.

Літ.: Дорошенко В. Наукове Товариство імені Шевченка у Львові (1873 – 1892 -1912 рр.). К.; Л., 1913; Гнатюк В. Наукове товариство імені Шевченка. З нагоди 50-літгя його заснування (1873 – 1923). Л., 1923; Дорошенко В. Огнище української науки – Наукове товариство імені Т. Шевченка.

Нью-Йорк; Філадельфія, 1951; Кубійович В. М. Нарис історії Наукового товариства імені Шевченка (1873-1949). Л., 1991.

О. Купчинський