|  | 

НАЗВА КВІТІВ ТА ЇХ АСОЦІАТИВНІ ОЗНАКИ У ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ О. ОЛЕСЯ ТА Б. – І. АНТОНИЧА)

Наділення певних квітів різноманітними символічними значеннями відбулося ще в часи становлення міфологічної свідомості Люди здавна захоплювалися квітами, які для них були і залишаються ідеалами прекрасного, втіленням життя і смерті, кохання і ненависті, тендітності і жорстокості. Загалом найважливішими етичними та естетичними сутностями люди наділяли квіти. Така тривала історія існування символіки квітів дозволяє на сучасному етапі різноманітні “декодування” символів квітів, наділення їх у художніх текстах специфічною семантикою, яка, накладаючись на символічні значення, усталені традицією, створює своєрідний символічний образ, специфічний для творчості різних митців. Таким чином, два плани трактування символу – виявлення символічного значення в мінімальному контексті, найближчому текстовому оточенні, а також екстралінгвальній, позатекстовій культурній та міфологічній площині – дозволяють встановлювати специфіку інтерпретації того чи іншого символу різними письменниками.

Не винятком є і творчість О. Кандиби та Б.-І. Антонича, трактування символіки квітів яких має свої специфічні риси.

Варто зазначити, що від символічного вживання назв квітів слід відрізняти використання в художньому тексті назви певної квітки в її прямому, номінаційному значенні. Так, для Олеся і Антонича великою мірою характерне і перше, і друге. Так, назви квітів використовуються О. Олесем здебільшого у віршах для дітей:

Раз веселі, милі дітки

На лужку зривали квіти…

(“Вовченя”)’

Розцвіли дзвіночки-квіти…

(“В степу”).

Проте предметом нашого дослідження є не прямі вживання назв квітів, а їх символічні значення, асоціативні поля їх семантики тощо. Саме тому ми не зупинятимемося на дослідженні прямих номінативних значень слів.

Символічне значення назви певної квітки зумовлюється доволі часто не стільки внутрішніми характеристиками символу; існуванням певного семантичного зв’язку між квіткою та іншими реаліями, наявністю строго визначеною асоціативного поля, скільки існуванням різноманітних екстралінгвальних чинників та факторів, пов’язаних із квіткою. Йдеться про те, що кожна рослина, в тому числі й квітка, має певний колір (червоний, жовтий тощо.), росте у визначених місцях (у степу, як перекотиполе, на вершинах гір, як едельвейс), має характерні зовнішні (колючки, як у терену, розлогі листки, як у лопуха) та внутрішні ознаки (гіркоту, як полин), використовується в народній медицині тощо.

Усі ці ознаки самі по собі (стосовно інших реалій навколишньої дійсності) уже наділені певними символічними значеннями, закріпленими в свідомості народу. Ці символічні “ознакові значення накладаються на основне символічне значення квітки, утворюючи новий, якісно відмінний символ. Скажімо, жовтий колір є кольором сонця, а також кольором хвороби.

Троянда сама по собі є символом краси й кохання. Поєднання ж жовта троянда символізує розлуку. Як бачимо, символіка кольору у даному випадку є навіть визначальншюю, аніж символіка квітки як такої.

За допомогою таких додаткових символічних характеристик, які формують, накладаючись на “основне”‘ символічне значення назви квітки, якісно новий символ, символи-назви квітів можуть формувати різноманітні синонімічні та антонімічні ряди. Скажімо, антонімічні зв’язки простежуємо між символічними компонентами значень словосполучень червона троянда та жовта троянда, де перше символізує кохання, а друге – розлуку. Часто на основі обігрування таких символів будується поетичний твір, що характерно, зокрема, для фольклорної традиції. Інколи символ квітки може поєднуватися з іншими словами й в умовах їх зіткнення в контексті також вступати в синонімічні чи антонімічні відношення нарівні словосполучення.

Наприклад:

… глянув в коло. Сіріє каміння…

Вмирають безсило стрункі комиші, –

І вирвалось дике, страшне голосіння

З лебідки-лілеі і лілеї-душі

(О. Олесь “Лілея”)

Складніші відношення всі оновлюються між семантико-опозиційними словами-символами. У таких випадках, як наголошує М. І. Толстой. “окрім з’ясування співвідношення бінарних опозицій важливо визначити співвідношення різних символіко-ссмантичних сфер і ситуацій'”, тобто встановлення таких протиставлень має грунтуватися на реальних конституційних засадах.

Чи не найхарактернішою ознакою кожної квітки є її колір.

Важливість його для символіки квітів зумовлюється кількома факторами, зокрема:

1) колір разом із запахом – характерна ознака квітки, яка виділяє її з-поміж всього іншого рослинного світу, саме колір або запах служить “приманкою”‘ різноманітних комах, необхідних для запилення квітки, саме колір служить основою естетичною сприймання квітки, її краси, що здавна підмічено людиною,

2) для однієї й тієї ж квітки можуть бути властиві різні кольори (наприклад, троянда може бути червоною, жовтою, чорною, білою тощо), що є широким полем для різноманітного варіювання семантики, яке застосовується в поетичному тексті.

3) колір мас власну символічну парадигму, яка є певною мірою визначальною при зіставленні з символічною парадигмою назв квітів.

Незважаючи на багато негативних конотацій чорного кольору, в геральдиці чорний колір розглядають як колір розуму і прозорливості. Найчастіше в українській мові чорний колір набувас саме негативного забарвлення – злий, нелегальний.

Отже, кольоропозначення в українській мові доволі часто вживаються в переносному значенні. Як відомо, словниковий склад мови безпосередньо пов’язаний з екстралінгвістичними факторами. У лексиці проявляються всі зміни, шо стаються в житті суспільства.

Розвиток суспільства, а разом із ним розвиток мислення, висувають необхідність більш диференційованого позначення кольорів предметів. Під час практичної діяльності люди пізнають предмети та їх якості. Домінуючі якості них предметів, естетичне їх вживання приводять до того, що нові кольоропозначення людина створює, спираючись на свій досвід та знання оточуючого світу. Назви предметів, добре відомих, яскраво забарвлених стають базою для утворення кольоропозначень

Назви квітів, наділені певною кольористичною характеристикою, набувають здебільшого символічного значення цього кольору. Так, біла лілія – символ чистоти й невинності, як і білий пролісок, синя волошка символізує велич і безмежжя синього неба; жовтий соняшник – символ божественного, зелений барвінок – символ життя, червона троянда – символ кохання. Як бачимо, символічне значення сполучення назви квітки із назвою кольору грунтується на символічній семантиці кольоропозначення.

Не менш важливими для формування символічної семантики назв квітів є й інші характеристики, зокрема пора цвітіння квітки. Здебільшого таке символічне значення виражається імпліцитно, приховано і служить потужнім засобом образогнорення. Скажімо у О. Олеся у вірші “Айстри” назва квітки наділена таким прихованим символічним змістом, оскільки це осіння квітка, то вона приховано вже символізує; як і осінь, з одного боку багатство, розкіш, а з іншого – відродження природи й смерть.

Саме тому ця поезія закінчусгься загибеллю квітів.

Частіше внутрішнє символічне значення. зумовлене асоціаціями з порою цвітіння квітки, вступає у внутрішні протиріччя із текстовою семантикою, творячи таким чином специфічний образ. Так, пролісок – весняна квітка, а тому символізує, як і весна, відродження, юність, життя, тендітність тощо. О. Олесь поміщає цю квітку у неприродні умови (сніг і зима, що дає змогу створити неповторний колоритний символ-образ борця

Зима… і пролісок блакитний,

Навколо ще лежать сніги,

А він всміхається привітний.

А він вже скинув ланцюги…

(О Олесь “Пролісок”)

Інколи квітка навпаки стах характерною ознакою певної пори року й саме за допомогою назви квітки автор номінує та характеризує певну пору року.

Наприклад:

Обруч найбагряніший викуй, майстре мій,

Щоб сонне жевріло ясніш від уяви лева,

Весні трояндній й осені айстряній

(Б.-І. Антонич “Колодійство”).

Або:

Пора троянд спізнилась, сестро…

(Б.-І. Антонич “Троянди”)

Як бачимо, словосполучення пори троянд замінює собою поняття весни як пори розквіту, кохання і под. Варто зазначити, що подібне номінування певної пори за допомогою символіки квітів характерне для Б.-І. Антонича, а для О. Олеся такий образний прийом майже не властивий.

Інші ознаки квітів, зокрема місце їх існування, форма, внутрішні та зовнішні ознаки, мають менше застосування в поетичних текстах аналізованих письменників, хоча імпліцитно такі ознаки присутні. Скажімо, вводячи в текст троянду, імпліцитно мислиться й про колючки, лілія – водяна рослина (а вода – символ чистоти, звідси можливо, й лілія як символ чистоти) тощо.

Різноманітність форм і прийомів використання слів-символів у тексті відкриває можливість вибору засобів, які якнайповніше розкривають їх внутрішній зміст, поєднують план змісту і план вираження. Для передачі порівняльного значення можуть залучатися сполучникові, прийменникові, безсполучникові звороти, що створюють відтінки уподібнення, перетворення, способу дії і інше, символізація слів, що складає основу порівняння, може поглиблюватися або посилюватися, поєднуючись із додатковими нашаруваннями, але зберігає свій глибинний вміст.

Важливими прийомами використання слів-символів є їхнє введення в художній текст у формі орудного порівняння. Цей засіб, на відміну від інших, зберігає вплив значення перевтілення в когось або щось, що пов’язане ще з міфічними уявленнями щодо можливостей перевтілення людини у тварину, рослину, нечисту силу тощо. Наявність глибинного значення перевтілення і знаходимо у використанні форм орудного порівняння переважно стосовно слів-назв звірів, птахів та рослин, зокрема квітів.

Наприклад:

Де ти бродиш, моя доле?..

Чи у полі на долині,

Диким маком ти цвітеш?

(О. Олесь “Доля”).

У ньому прикладі маком цвітеш зберігає значення перевтілення, що накладається на символічну структуру семантики назви квітки.

Символи-назви квітів використовуються для порівняння й у іншиих формах, зокрема порівняльних зворотах чи звичних означеннях-прикладках. Наприклад:

Зроблю з себе старця-каліку

Згнию, як лист, на чужині…

(О. Олесь “Невже прийти, вклонитись і сказати “)

Або:

О, Воленько, билинонько моя..

(Олесь “О Воленько, билинонько моя ‘”)

Отже, символічні значення назв квітів виступають характеристикою образів ліричного героя (у першому уривку) та волі (в другому).

Символічне значення, яке притаманне назві певної квітки може грунтуватися й на внутрішніх ознаках самого слова-назви. Насамперед мається на увазі те, то внутрішня форма окремих назв квітів – ознака, яка лягає в основу номінації – с досить-таки прозорою Наприклал дзвоники – від “дзвін”, “дзвонити” волошка – від “‘волохатий”, любисток – віл “любити”. Внутрішня форма цих лексем відбиває здебільшого зовнішні ознаки квітів: волошка – бо у рослини є волохаті квітки, дзвоники – бо чашечки цих квітів нагадують своєю формою дзвіночки.

У Олеся та Антонича можна простежити майже усі трансформації, додаткові нашарування символічного значення, які накладаються на міфологічно-символічні трактування певних назв квітів і разом і авторськими мовотвореннями створюють неповторну образну систему поезій.

“Найвідомішою” квіткою О. Олеся є айстра. У згаданому раніше вірші “Айстри” розкриваються різноманггні сторони її символічної семантики.

В українській міфологи айстри не зустрічаються, отже, у своєму символічному наповненні не мають міфологічного стрижня. Згідно з етимологічним словником української мови, слово айстра в українську мову прийшло з латинської, де воно мало прозору внутрішню форму, оскільки її квіти нагадують формою зірку, то й названі схоже (латинською мовою – “зірка” ).

Проте айстри уже з перших рядків твору приречені на загибель, адже, по-перше, розквітають в атиповий період-вночі, а по-друге, вони є, як ми уже згадували, осінніми квітами, отже є синонімом до символу осені – образом відмираючої природи, занепаду тошо. Завдяки цьому актуалізується у структурі назви квітки компонент символічного значення “останній”, адже айстра остання надія, хоча й така примарна.

Загадом у значенні символу айстри закдадено більш загальний символ – квітка. Відповідно лексема айстра активізує значення краси (у даному випадку скоріше за все краси духовної, адже айстри – зорі, “небесні” квіти) та, можливо, значення молодості. Саме такі значення притаманні символу квітки і вони власне, засвідчені в українському фольклорі.

Проте “”образ квітки, нерідко тендітної рослини може передавати ідею непристосованості до складних умов життя. Саме це значення символу фактично послужило основою для розвитку сюжету й стало ключовим у трактуванні образу айстр.

Важливою рисою, яка впливаї на символічна семантику айстри, є її культурність та декоративність, а не дикоростучість. Ця риса додає семантичне нашарування штучності, частковості. Ці значення підкреслюються й іншими елементами тексту, зокрема лексемою півсон.

“Центральною” квіткою у поетичній системі Б.-І. Антонича є троянда, яку ще називають в народі ружа (рожа). У аналізованій збірці “Книга Лева” Антонич вживає її шістнадцять разів, причому тільки чотири рази у прямому номінативному значенні, а дванадцять – у переносно-символічному.

Проте навіть пряме вживання назви троянди набувас у подальшій текстовій структурі символічного звучання.

Наприклад:

Дівчина з оберемком мокрих рож

Співає, мов зозуля, тужно й палко.

(“Весна”‘)

Годинник б’є, дві рожі, свічка

І маска – смерті чи кохання:

(“Елегія про перстень ночі”)

Дивись: шумує день погожий,

Кипить зелена заметіль,

В товстому дзбані варить рожі.

Аж піна бризкає звідтіль.

У поезії “Змія” Б. І. Антонича рожа порівнюється зі змією, і таким чином, встановлюються й активізуються певні спільні компоненти символічного значення “підступнішсгь”, “отруйність”, “згуба”. Однак активізуються й притаманні тільки назві квітки символічні компоненти значення, зокрема “кохання” . Накладання цих значень створює новий образ – образ підступного й нещасливого кохання, яке жалить і отруює серце та душу і є смертельною отрутою.

Змія, моя рожа, цябеняста

Росте з-під каменя кущем.

Слова рослинні і хвилясті

Злітають радісним дощем.

У творчості згаданих поетів зустрічаються й інші квіти. Так, в О. Олеся здибаємо назву конвалія. Це також символ, який не поширений в українській міфології. Проте, на відміну від айстри, конвалія здавна відома народній медицині як заспокійливий і сечогінний засіб, що використовується і при різних хворобах серця тощо.

Конвалія, як й айстра, також акумулює в собі символічне значення лексеми квітка, тобто значення “краса”, “молодість”.

Очі розкрила конвалія біла

І в дивуванні застигла, зомліла.

(“Конвалія”)

Водночас у символі конвалії присутнє значення чистоти і непорочності. Це значення активізується насамперед за допомогою генетичного зв’язку конвалії з лілією (обидві рослини родини лілійних і ростуть на чистих водоймах)- поширеного символу чистоти та невинності, чистоти і непорочності. Білий колір також є кольором священним, він є атрибутом певних міфологічних персонажів (наприклад, білий камінь у центрі Всесвіту).

Ця священність, причетність до божественного активізується і у символі конвалії. Власне образ митця, поета, який також поєднується автором із символом конвалії, значною мірою теж активізує це значення і саме через значення причетності до божественного здійснюється трансформація письменники-митця.

У творі автор викориетовує мотив зірваної квітки, який особливо гостро активізує символічне значення відчуження від світу, яке трансформується в значенні “відірваність віл коріння”, тобто втрати чогось рідного, власної ментальності, мови тощо. Можливо, саме така інтерпретація актуальна для часу, коли був написаний вірш і Україна не була ще незалежною державою.

У поезії Б-І. Днтонича зустрічаємо символ ліли, що зосереджує в собі такі символічні значення “краса”, “молодість й невинність”, “чистота”. У вірші “Балада про блакитну смерть” читаємо:

…І душі, мов лілеї, кидає в екстаз…

Тут активізуються зазначені раніше елементи символічного значення. Душі порівнюються з лілеями., адже вони такі ж чисті і непорочні, саме тому заслутовуючь на екстаз.

У поезії “Піски”теж у символічному значенні вжито лексему лілея, причому вона співставляться з образом-символом зір і таким чином, набуває нових символічних відтінків, зокрема “високості”.

У наведеному уривкові активізуєтьчя саме цей компонент символічного значення:

Лілеї зір сходячих клоняться пустелі,

Що грізно підіймає умви куховіїв.

У поезії “Хліб насущний” пстрічаємо співставлення лілеї з символом сну, що знову ж таки розширює трактування символу квітки:

Лілеї сну пом ‘явши, плахта куряв

Явилась у трубку із золотої бляхи.

У поезіях обох письменників зустрічаємо символ квітки маку. Найчастіше символічне значення квітки актуалізується завдяки її червоному кольору.

Наприклад, у Антонича:

І сяють блискавки, аж маки

Червоні розплющують зіниці.

Мак тут замінює образ сонця, яке перед заходом також червоне, й. таким чином, слово мак набуває нових символічних відтінків, які запозичуються в символічній структурі образу “яскравість”, “небесність” тощо.

Цитати з:

Антонич Б.-І. Вибрані твори.- К., 1991. Олесь О. Все навколо зеленіє.

Поезії.- К., 1990.

Михайлюк Любомир Іванович


Твір на тему: НАЗВА КВІТІВ ТА ЇХ АСОЦІАТИВНІ ОЗНАКИ У ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ О. ОЛЕСЯ ТА Б. – І. АНТОНИЧА)




НАЗВА КВІТІВ ТА ЇХ АСОЦІАТИВНІ ОЗНАКИ У ПОЕТИЧНОМУ ТЕКСТІ (НА МАТЕРІАЛІ ТВОРІВ О. ОЛЕСЯ ТА Б. – І. АНТОНИЧА)
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email