Невмирущий образ кріпака-бунтаря (за повістю “Микола Джеря”) – ІІ варіант – ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
(за повістю “Микола Джеря”)
II варіант
Повість “Микола Джеря” ввібрала у собі найвищі письменницькі досягнення І. Нечуя-Левицького. Змалювання жорстокої дійсності кріпацтва, жахливі картини життя промислових найманців, темне, бідне, тваринне повсякденне життя – і на цьому фоні постають яскраві, світлі особистості, з незламним духом, здоровою душею, яку можна вбити, але неможливо зігнути й примусити мекати, як вівцю.
Микола Джеря – син того часу, коли кріпацтво, так би мовити, уже тріщало по швах. Він любить волю й бажає волі, він жадає жити як людина – працювати, кохати, ростити дітей. Але дійсність щоразу розбиває його надії. Він не може віддатися коханню – осавула жене його на панщину. Він не може натішитися з дитини – його дружину б’ють нагайкою: як посміла затриматися вдома після пологів!
Його поле чекає на женця, а він повинен працювати на панському лану. І ось зріє бунт. Жито сиплеться, а це означає найстрашніше – гине хліб, сім’я буде голодувати. Микола Джеря не виходить на панщину.
Цей вчинок не міг залишитися непокараним. Але Микола вже не може сприймати своє рабство як дане від Бога. З товаришами він утікає від пана. На той час то був найпоширеніший спосіб протесту проти панщини, бажання знайти іншу долю, щасливе життя. Але від рабства й залежності не втечеш.
На цукроварні, куди наймається Джеря, умови ще жахливіші, ніж на панщині. У казармах, де живуть робітники, сморід та чад, бруд та сміття. Їжу їм дають ту, що справжній хазяїн ледащому собаці не дав би, – тухле пшоно та юшку з тарганами. Починається моровиця, люди гинуть один за одним. Це не турбує хазяїна, бо робітників вистачить. Микола втрачає вірного товариша.
А тут доходять чутки, що пан скрізь розшукує втікачів, щоб покарати й віддати в солдати.
Миколі знов доводиться тікати. Поневіряння продовжуються багато років, та бурлаків таки ловлять. Починається суд.
Микола Джеря знов відстоює своє право на людське життя, його не зламали, віра в краще підтримує Джерю.
Від каторги рятує реформа 1861 року. Миколу звільняють, і він нарешті повертається додому. Його зустрічають хрести на цвинтарі: померла мати, не витримала кохана жінка. Цей останній удар долі Джеря переживає найтяжче.
Ціле життя він шукав щастя, а воно чекало на нього вдома, та не дочекалося.
Ненависть до суспільства, що зруйнувало життя Миколи й багатьох інших, стала єдиною силою, яка підтримувала подальше життя героя. Боротьба з неправдою та виховання онуків – ось що лишилося на долю Миколи Джері. Він не дарував нікому з тих, хто розбив його долю.
Микола Джеря – одна з найсвітліших постатей у літературі, що зображує часи кріпацтва. Усяке рабство жахливе й само по собі, і тим, що воно калічить людську натуру. Багато рабів навіть полюбляють свою долю, дехто вчиться брехати, уникати покарань, підлещуватися.
Але є від природи сильні, гордовиті, здорові люди, що не скоряються ніколи. Такий і Микола Джеря.
Твір на тему: Невмирущий образ кріпака-бунтаря (за повістю “Микола Джеря”) – ІІ варіант – ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ
Невмирущий образ кріпака-бунтаря (за повістю “Микола Джеря”) – ІІ варіант – ІВАН НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ