|  | 

Новела “Момент” – Володимир Винниченко (1880-1951)

Підручник Українська література 10 клас

ХХ Століття

Новела “Момент”

З 1907 року в художній творчості Винниченка починається другий, якісно новий період. На зміну побутовим або соціально-психологічним повістям приходять, як слушно зауважив Володимир Панченко, “імпресіоністична новела та роман з психологічним завданням, запальна драма з претензією покладати основи соціалістичної моралі”. Новий шлях був “ширший і принадніший, як видавалося самому письменникові, – небезпечний та непевний, як видавалося тогочасній критиці”.

Це стосується передусім оповідання “Момент”, п’єс “Дисгармонія” і “Щаблі життя”.

Новелу “Момент” фахівці визнали справжньою перлиною творчості Винниченка. Автор порушує в ній проблеми, які споконвіку хвилювали людей, зокрема й класиків літератури та їхніх героїв – шекспірівських Ромео і Джульєтту чи Івана та Марічку з “Тіней забутих предків” Михайла Коцюбинського. Це філософські проблеми буття, любові і щастя людини, миті як вічності тощо.

Загалом філософія пронизує наскрізь всю художню творчість Винниченка – і малу прозу, і романістику, і драматургію. Причому настільки, що літературознавець Лариса Мороз дійшла висновку: твори письменника можна вважати зразками “літератури-як-філософії”, а самого Винниченка – представником “філософсько-інтелектуальної течії в реалізмі”. Більше того, Винниченко написав філософські трактати “Щастя: Листи до юнака” та “Конкордизм – система будування щастя”. Навіть з назв цих праць можна здогадатись, що ключовою категорією етико-філософських поглядів Винниченка є щастя.

Так, у трактаті “Конкордизм” митець стверджує, що людство завжди прагне щастя: “Єдине, що ми маємо право констатувати, незважаючи на всякі наші теоретичні розходження, – ми всі мусимо підлягати законові прагнення щастя”.

Справді, кожен із філософів може запропонувати свій рецепт щастя… Адже філософ – це майстер щастя, як сказав античний мудрець Епікур. За Арістотелем, щастя – це прагнення до мудрості (софії), кероване моральними чеснотами, і полягає воно в задоволенні бажань трьох частин душі: раціональної (тієї, що пізнає і мислить), бажаючої (або прагнучої) та вегетативної. Природа щастя для святого Фоми Аквінського – в досягненні людиною відчуття любові до Бога. Григорій Сковорода вбачав щастя в “сродній праці”, а також у душевній та духовній гармонії людини.

Фрідріх Ніцше пов’язував щастя з умінням людини керувати собою і світом.

На думку Винниченка, головною умовою щастя є гармонійна узгодженість, рівновага всіх складових нашого життя, співвіднесеність людини з навколишнім світом. Це, по суті, віднайдення первісного природного закону, який уможливить повернення світової гармонії. Виходячи з цього, свою етико – філософську систему письменник назвав конкордизмом (від лат. concordia – узгодження, злагода) і виклав у однойменному трактаті, який назвав “найкращою дитиною своєю”.

Літературознавець Галина Сиваченко переконливо довела, що Винниченкова філософія базувалася на натуризмі – течії, що проповідує життя в гармонії з природою, а також на буд дизмі, яким подружжя Винниченків захопилось у паризький період життя. Гасло “повернення до матінки природи” стало провідним в їхньому житті й побуті: Винничснки стали не просто вегетаріанцями, а й сироїдами, застосувавши потребу природності навіть до харчування. Також на творчість Винниченка мали вплив “філософія життя” (Анрі Бергсон, Фрідріх Ніцше) та фрейдизм, які надавали перевагу інстинктам, підсвідомим чинникам, інтуїції перед розумом, раціональним началом.

Не є винятком такого впливу і новела “Момент” (1910). У центрі твору – історія випадкової зустрічі революціонера – підпільника, від імені якого ведеться оповідь, та панни Мусі.

Наталія Антоненко. Ілюстрація до новели “Момент”

Ці персонажі за збігом обставин нелегально переходять кордон разом. їхнє знайомство відбулось зовсім випадково під час перепочинку по дорозі до кордону, в повітці, де візник запропонував герою переховатися від небезпеки. Згідно із законами новелістичного жанру автор протягом всього твору тримає читача в напрузі, що пов’язана з екзистенційною межовою ситуацією, яку переживають двоє молодих людей: вони ж реально перебувають на межі життя і смерті. Зауважимо, що герої самі свідомо обирають шлях, сповнений небезпек, обоє знають про ступінь ризику, а в якийсь момент навіть упевнені, що гинуть.

Два мотиви – життя і смерті – сплетені у нерозривну єдність. Спочатку герой, молодий, сповнений енергії та оптимізму, сприймає смерть на рівні сміху, гри (“стало страшенно смішно: я – мертвий”). Він навіть дозволяє собі “пожартувати” зі смертю: “Я – будучий мертвяк. Лежу десь в якому небудь ярі, дикому, порожньому, наді мною небо, на виску маленька чорни ринки, а над ранкою кружки сидять такі ж самі блискучі, зеленкуваті мушки й ніби ворожать, заглядаючи у неї, туди, всередину, де оселилась смерть…

А на скелі якійсь сидять чорні, великі, таємні ворони і ждуть чогось”. Зрештою, смерть дисонує зі станом природи – з розкішним весняним днем, коли навколо героя “кохалося поле, шепотіло, цілувалося… Пахло рястом, народженням, щастям руху і життя, змістом сущого”.

Це був для героя новели момент щастя, коли хочеться натхненно жити і любити… Однак із наближенням умовної межі життя і смерті бачимо, як поглиблюються переживання героя – через екзистенційні стани страху, тривоги, передчуття кінця. Автор твору нанизує все нові художні деталі, що передають моральний і фізичний стан персонажа: йому стало “тісно, нудно, неспокійно”, “холодно в грудях і завмерло серце”.

Сам собі герой здавався “трупом, який везуть уже від кордону”. Навіть постать візника Семена, який віз героя, відтінювала загрозу ілюзії-смерті своїм “мертвим носом”.

Проте Винниченко, будучи знавцем людської душі та законів новелістичного жанру, інтригує читача, вводячи в канву твору несподіваний поворот дії. У повітці герой знайомиться з вродливою панною, фантастичною феєю, яка зачаровує його своєю незвичайною красою і сміхом: “Від несподіванки закам’янів: на розкиданій соломі, якраз проти дверей сиділи панна. Сама настояща, городська панна, в гарненьких черевиках, що визирали з під сукні, з солом’яним бриликом на колінах, із здивовано направленими на мене очима. А очі, як у зляканої лані, променисті, чисті, великі”.

Вишуканість вбрання і врода панни викликають у героя захоплення, а водночас ніяковість, розгубленість. Юнак навіть забуває, в якому місці вони знаходяться, і робить спроби поводитися за правилами етикету (“Можна ввійти?”, “Дякую”). Кожен наступний крок, зауважує дослідник твору Олександр Ковальчук, – це шлях руйнування непотрібних тут рештків етикетних бар’єрів, які стають смішними і зайвими, коли герої вбираються в прості свитки. І як це не парадоксально, таке перевдягання ініціює сама панночка: “Ми так схожі на старців”.

Герої новели поступово стають ближчими одне одному, природнішими. У цьому вчувається філософія буддизму, адже на Сході людське буття основується не на цінностях, а на началах, і найпершим началом східного способу буття є природність, найтісніше злиття людини і природи. Не випадково Муся, малюючи ідеальну модель поведінки всього живого в природі, каже: “Єсть якісь метелики. Вони вмирають серед кохання”.

Герой теж зізнається, що знав панну давно, вони “десь жили разом”, “вони були колись веселою берізкою, а я вітром”, а може, вони були “парою колосків і близько стояли один коло другого? “. Може, то карма – закон посмертних перевтілень двох людей, що колись закохалися і нагадували реінкарнованих (перевтілених) метеликів, поєднаних коханням?!

Дмитро Кустанович. Метелики над квітучим садом

До речі, “присмак” Сходу вчувається вже в підзаголовку новели – “Із тюремних буднів Шехерезади”. І це не випадково. Як відомо, під час шлюбної ночі найкрасивіша і най – мудріша з доньок візира Шехерезада розповідала персидському правителю Шахрияру історію, але коли наставав ранок, вона переривала розповідь на найцікавішому місці і таким чином рятувала собі життя, бо знала, що як тільки завершить казку, то буде страчена, як багато попередніх наложниць Шахрияра. Так тривало протягом 1001 ночі, поки султан не втратив голову від кохання й не одружився з нею.

Безперечно, у новелі “Момент” інший сюжет, та й Шехерезадою виявляється не хто інший, як звичайнісінький оповідач-чоловік, однак, аби зацікавити своїх співбесідників, а водночас і читача однією зі своїх чергових тюремних оповідей, автор вдається до інтригування читача підзаголовком.

Окрім того, таким підзаголовком автор натякає на близькість свого твору до казки. Адже новела справді нагадує жанрову модель чарівної казки, сюжет якої побудований на міфологічному мотиві перетинання межі. Пригадаймо, що герой чарівної казки в якийсь момент досягає межі, яка відокремлює буденний світ від світу незвичайного, і цією межею часто виявляється густий ліс, який може бути як близько, так і далеко. Інший, загадковий світ є не лише потойбічним світом (смертю), а й священною територією, де здійснюється обряд утвердження особи.

Аналогічну ситуацію маємо в новелі “Момент”, герой якої опиняється в густому лісі на межі життя і смерті разом з чарівною панночкою, в яку він закохується все більше, але смерть їх підстерігає будь-якої миті: “Ми не знали, де йшла межа того кордону; може, вже якась пара очей пограничника стежила за нами, а рука пробувала, чи добре зводиться курок”.

Контрастом до можливої смерті у творі стає осанна природі. У світі природи відбувається здоровий, вічний процес постійного народження всього живого, що відповідає взаємністю на природність душевних і тілесних поривань двох молодих людей. Герої немов зливаються, зріднюються з природою: “Ліс ніби помирився з нами й не дивився так вороже і суворо; дуби із співчуттям поглядали на нас згори; оголені берези несміло визирали з-за них і посміхались білим гіллям. Ліс помирився з нами і провадив далі своє життя, життя кохання, народження, росту”. Справді, життя – це чудо, і воно не перестає бути ним, коли люди стають дорослими.

Однак люди звикають до життя, воно стає для них буденщиною. Навіть таке святе почуття, як кохання, вони перетворюють на побутовий елемент рутинного буття. Недаремно панна Муся каже: “Щастя – момент. Далі вже буденщина, пошлість”. Ось чому, незважаючи на те, що герої благополучно переходять кордон, вони розлучаються, прагнучи залишити своє почуття чистим і високим.

Адже місце романтики згодом посяде буденщина, кохання затьмарить тягар сімейних обов’язків. Як зазначає Ольга Слоньовська, “проблема смерті не зникає. Просто йдеться про смерть кохання а його зоряний час, смерть любові во ім’я того, щоб все життя про неї пам’ятати”.

Проте зустріч героїв новели не була випадковою. Переживши разом межову ситуацію страху і смерті, перейшовши кордон, зазнавши великого щастя, вони, як і герой чарівної казки, пройшли через духовне змужніння – і народились знову іншими, внутрішньо багатшими людьми: “Це був вихор життя, який зміта все сміття “не треба”, “не можна”, це було щастя крові, мозку, нервів, кісток; це було найвище щастя народження, народження не з сліпими, а з одвертими, видющими очима душі”. Отож, Винниченкові герої у процесі духовного зростання проходять всі ступені щастя – від земного первісно-інфантильного (дитинного) задоволення життям до блаженства, “досконалої радості” (Посл. Іоанна, 1.4) у перспективі Вічності.




Новела “Момент” – Володимир Винниченко (1880-1951)