|  | 

Образ Феногена, Ліхтаренко та інших помічників Пузиря в комедії “Хазяїн” І. Карпенко-Карого

Поруч із зображенням психіки, прагнень і думок землевласника-мільйонера драматург показує і той розплідник ненажерливого глитайства, який виростає біля Пузиря. Які хазяїни, такі їхні й. помічники. Недаремно на неодноразове питання Феногена, де він такий узявся, Ліхтаренко відповідає: “Хазяїни викохали!”, “Підходящий грунт – от і родять такі люди, як ми з вами”. Багато років хазяїн був прикладом для помічників, то ж обманювати для них – звичайна справа.

Грабуючи для хазяїна і крадучи в хазяїна, Феноген сам прицінюється до великого маєтку, і напевне, скоро стане власником спочатку сотень, а далі й тисяч десятин землі. У Пузиря він пройшов справжню школу капіталістичного збагачення. Феноген говорить: “І сам хазяїн наш усіх научає: з усього, каже, треба користь витягать, хоч би й зубами прийшлось тягнуть – тягни! Так він робив і так робить від юних літ, а тепер має мільйони! Чом же мені не тягнуть, щоб і самому стать хазяїном!

Та я й не тягну – дають. Тут і гріха немає!,.” Він потихеньку відкладає гроші з хазяйського добра і вже сам має стати поміщиком з п’ятьмастами десятинами землі, бідкаючись, що припізнився. Маюфес про це говорить: “Зате ж який опит і яку практику маєте!

Ви своє надолужите. Коли ви могли обманювати Терентія Гавриловича, то кого ж після цього ви не обманите”. Феноген більш потайний, хитрий і підступний.

Для прикриття власного злодійства не погербує і наклепом, як це було з чабаном Климом і помічником Ліхтаренка Зозулею. Ліхтаренко більш нахабний і жорстокий, для свого збагачення використовує будь-які засоби: обман, підкуп, шахрайство. На відміну від Феногена й Зеленського він навіть не намагається знайти виправдання своїм хижацьким діям і не вважає здирства гріхом. Це вже досвідчений, відвертий і цинічний глитай, для якого крадіжка – тільки принцип, “комерчеський гендель”, неодмінний супутник капіталістичного господарювання. Хазяїн його покриває, бо це йому вигідно: “Я знаю, що він більше всіх краде, та зате мені велику користь дає!” У цього економа є своя дотепна теорія, яку він викладає Пузиреві: “Будемо так говорить: ви мені дасте великий шматок сала, щоб я його одніс у комору!

Я візьму те сало голими руками і однесу сало в комору, і покладу; сало ваше ціле, а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову – – яка ж вам від цього шкода?” Ці різні за вдачею люди, Феноген і Ліхтаренко, уклали між собою страшну для оточуючих та підлеглих угоду: “Брать, де дають, і де можна, а на менших звертать!” Цим “меншим” виявився чесний юнак Зозуля, випускник землеробської школи, сльози якого й щирі визнання не розчулили помічників хазяїна, а викликали лише сміх та іронічні зауваження: “Оце той дурень, що й в церкві б’ють!”, “Смирився б, поплакав, походив, попросив, навколішках попросив – і знову б прийняли…”. Дії цих двох хижаків такі відверто безсоромні й цинічні, що дивують навіть такого пройдисвіта, як Маюфес: “Ви – поміщик і за двісті рублів будете показувать неправду і хрест цілувать? Цілувать хрест?! Ай! Мені аж страшно стало”. . І Феноген, і Ліхтаренко – зменшена копія свого господаря – такі ж жадібні, підступні й жорстокі, нерозбірливі в засобах наживи, грубі та лицемірні.

Це видно і з їхньої мови, вчинків, навіть життєве кредо мають одне. Феноген, почувши слова лікаря про Пузиря, виголошує цілий монолог: “Розумні слова: або хазяйство, або смерть! Велика правда!

Земля, скот, вівці, хліб, комерція, бариші – оце життя! А для чого ж тоді, справді, і жить на світі, коли немать цього нічого?” Таким чином, образи Феногена і Ліхтаренка значною мірою доповнюють образ головного героя, сприяють більш повному розкриттю авторського ідейного задуму. Менше показаний у комедії другий економ, Зеленський. Він тільки-но вибивається “в люди”, проходить перші ази капіталістичного здирства.

Зеленський, очевидно, не такий спритний у справах, може, навіть більш совісливий, але також причетний до великого “хазяйського колеса”, яке нещадно визискує і давить трудящих людей. Феноген, Зеленський, Ліхтаренко – це завтрашні калитки й пузирі, тільки шляхи до збагачення в них різні. Вівцевод Куртц складає враження більш-менш порядної людини, але й він любить гроші, намагається догодити хазяїнові. Велике значення для розкриття характеру головного героя має образ Золотницького.

Він змальований не так повно та чітко, і в цьому його особлива композиційна функція у творі – служити контрастом до центрального персонажа. Петро Петрович Золотницький – родовитий дворянин, інтелігентний пан з тих “дворянських гнізд”, про занепад яких у добу капіталізму писав І. Тургенев. Він освічений, дбає про національну культуру, літературу, розуміючи їх роль у житті народу: “Поети єсть сіль землі, гордість і слава того народа, серед котрого з’явились; вони служать вищим ідеалам, вони піднімають народний культ…”. І це так контрастує з висловами Пузиря, якому “Котляревський без на-добності”, заведення шкіл – “ярмо на шию”. Те, що Золотницький приятелює з Пузирем, незважаючи на велику різницю їх культурного рівня, свідчить, що в них багато ділових інтересів. Петро Петрович, знову ж таки на відміну від головного героя, гуманний і співчутливий.

Він змушує Пузиря. обдарувати свого вірного слугу в честь іменин, допомагає Соні і Калиновичу умовляти батька дозволити їм одружитися, шукає виходу із складного становища, в яке потрапив сусід через свою участь у прикритті злісного банкрута Михайлова, хоч і сам ображений Пузирем. При всій своїй інтелектуальній вищості від Пузиря, Золотни-цький не може протистояти грубій, навальній силі хазяїна, який уже не одного родовитого поміщика зігнав з насидженого місця і добирається тепер до нього, і навіть не засуджує Пузиря. “Може, продаєте Капустяне?” – цікавиться Терентій Пузир. Золотницький, розуміючи, що це сказано неспроста, майже благає: “Дай віку дожить, не виганяй ти мене з КапустяногоІ Потомствених обивателів і так небагато в околиці осталось, все нові хазяїни захопили, а ти вже й на мене зуби гостриш. Успієш ще захватить і Капустяне, й Миролюбівку”.

Довідавшись про те, що за шахрайство Пузиреві загрожує тюрма, Золотницький береться навіть допомогти, використавши свої зв’язки з впливовими людьми, щоб полегшити відповідальність свого друга. Освіченість, інтелігентність Золотницького підкреслює і його мова, сповнена крилатих, образних висловів, метафор і філософських сентенцій. Пузиря він називає “нещасною, безводною хмарою”, “дикою, страшенною силою” і ставиться до нього дещо насмішкувато. Умовляючи його видати дочку за гідну, на його думку, людину, каже: “Пора вже тобі шукать того, чого у тебе бракує”. Про свою невдачу при сватанні Петро Петрович говорить Соні: “Дорога Софія Терентіївна, я тут обстрілював позицію і бомбами, і гранатами, і шрапнеллю сипав – не помагає!

Неприятель уперто не здається. Давайте візьмемо в перехресний вогонь!” Але, підкреслимо ще раз, образ пана Золотницького, хоч і служить контрастом до образу Пузиря, не є тією постаттю, що протистоїть навальній силі нових хазяїнів. Говорячи про благо для народу, пан-ліберал так само обдирає селянську бідноту і наймитів.


Твір на тему: Образ Феногена, Ліхтаренко та інших помічників Пузиря в комедії “Хазяїн” І. Карпенко-Карого




Образ Феногена, Ліхтаренко та інших помічників Пузиря в комедії “Хазяїн” І. Карпенко-Карого
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email