Образ інститути в повісті “Інститутка” Марко Вовчок

Продовжуючи лінію викриття паразитичного існування поміщиків, розпочату. Фонвізіним і розгорнуту Шевченком, письменниця у сатиричному плані розкриває образ панночки. Марко Вовчок показує духовну і розумову убогість інститутки. З неприхованою огидою розповідає Устина про свою панночку, наголошуючи на її жорстокості та деспотичності.

При першій зустрічі з панночкою дівчат-кріпачок дуже вразила її краса: “І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!..”. Але зовнішність разюче відрізнялася від людського єства інститутки і трохи згодом Устина відчула це на собі. Назар влучно охарактеризував інститутку однією фразою: “Дивиться так, що аж молоко кисне”. Викриттю інститутки сприяють і відповідно дібрані синоніми зниженого характеру (так, вона не “говорить”, а “репече”, “дзвякотить”, “викрикує”, “верещить”, “ляскотить”).

Інститут “благородних дівиць” не виховав у панночки жодної ( благородної риси характеру. Найвищим “ідеалом” таких “дівиць” і було пристрасне бажання вийти заміж за багатого пана і стати повії новладними поміщицями в своїх “маєтках-державах”. Жорстоке ставлення до кріпаків в образі інститутки показано особливо яскраво. Так “Освічена” панночка наказує дівчатам-кріпачкам силоміць привести хвору Устину до панських покоїв, щоб І вилаяти її: “Чого се ти ніжишся! Чому не йдеш служити?

Ледащо ти! Постривай! Я тобі таку кару вимислю, що ти й не бачила й не чула!” Важка цілоденна праця на панському дворі за наказом інститутки супроводжувалась бійкою, лайкою і катуванням дівчат: “Ганну сьогодні били, учора Параску, а завтра, мабуть, уже моя черга”, – розповідає подруга Устині, яка сама ще не видужала після панського катування.

У момент своєї господарської “діяльності” поміщиця-красуня перетворювалась на потвору: “Стоока наче вона була, все бачила, всюди, як та ящірка, по хутору звивалась, і бог її знає, що в їй таке було: тільки погляне, то наче за серце тебе рукою здавить”, “Усе 5 пригнула по-своєму молода пані, усім роботу тяжку, усім лихо пекуче ізнайщла. Каліки нещасливі, діти-кришеняточка, й ті в неї не гуляли. Діти сади замітали, індиків пасли; каліки на городі сиділи, горобців, птаство полошили, да все ж то те якось уміла пані приправляти доріканням та гордуванням, що справді здавалось усяке діло каторгою”.

Необмежена влада над кріпаками робить інститутку ще жорстокішою, черствішою, бездушнішою. Коли у Катрі померла дитина, панночка зовсім не співчувала горю матері, ЇЇ цікавило лише виконання власних примх: “Чому не робиш діла? Я тобі те! Я тобі і друге!”.

Яскравою характеристикою інститутки є її мова у звертанні до кріпаків. Так вона зазвичай звикла звертатися до Устйни: “Дурна, ледащо, гадино! Роззувай! Чого сунешся! Задушу!”. Інститутка – це егоїстична, бездушна і деспотична, ледача, тупа, примхлива і невга-. мовна людиноненависниця.

Авторка не наділила її навіть іменем, підкреслюючи, що цей образ є узагальненим, типовим для тогочасного суспільства.