|  | 

Образ ліричного героя в поезіях збірки “Зів’яле листя” І. Франка

В українській літературі постать Івана Яковича Франка є однією з найпомітніших. Він – успішний письменник, поет, драматург, критик, громадський діяч. Але в особистому житті Франкові не пощастило: тричі він любив, і тричі його кохання відкидали. Перша любов – Ольга Рожкевич, якій батько заборонив зустрічатися з політичним в’язнем, друга – Юзефа Дзвонковська, що відмовила Франкові й іншим претендентам, бо відчувала смертельну хворобу, третя – Целіна Журовська, яку Франко кохав платонічною і нещасливою любов’ю. Інтимні почуття поета сконцентровані у його ліричній збірці “Зів’яле листя”.

Про свою збірку Іван Франко говорив, що це книжка “найсуб’єктивніших” віршів, але у способі змалювання складних людських почуттів вони найбільш об’єктивні. Ліричний герой збірки “Зів’яле листя” – це чутлива, ніжна і водночас інтелектуальна людина. Для своєї коханої він здатен на все. Часто у своїх віршах І. Франко показує неприховане страждання, якого може завдати кохана людина: Я мов безумний лютував, Мов п’яний у нетямі, Хоч чув, що власне серце рвав Злочинними руками. Також поет зображує підступну долю, яка розлучає двох закоханих: Неперехідним муром поміж нами Та доля стала!

Мов два судна, море Розносить нас між двома берегами, Моя ти ясна, непривітна зоре! Кохання ліричного героя збірки “Зів’яле листя” хоча і є нерозділеним, фатальним, проте він виявляє душевне благородство у ставленні до тієї, яка так мучить його. Які б страждання не розривали серце закоханого, він не несе у своїй душі мстивих почуттів, а навпаки, всіляко підносить образ коханої у своїй уяві.

Так, у вірші “Ой ти, дівчино з горіха зерня”, де йдеться про нещасливе кохання, він у формі запитань з’ясовує, чому його не люблять: “…Чом твоє серденько – колюче терня?.. А твоє слово остре, як бритва?.. Що то запалює серце пожаром?..” Бачимо явний докір у цих питаннях, але відчуваємо ніжне ставлення автора до дівчини, і його лагідність (“серденько”, “устонька”), захоплення її зовнішністю є підтвердження тому. Будь-хто на місті героя відмовився б від такого кохання, загасив би жагучий біль у своєму серці. Але ні!

Ліричний герой не відвертається від мук і страждань, бо, мабуть, відчуває, що вони роблять його довершеним духовно. Наприклад, у поезії “Чого являєшся мені у сні?” автор зізнається, що палко любить дівчину, але ця любов тісно пов’язана з муками: Вклонюся – навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями.




Образ ліричного героя в поезіях збірки “Зів’яле листя” І. Франка