|  | 

Образ Василя в повісті “Маруся” Г. Квітки-Основ’яненко

Образ Василя гармонує з образом Марусі. Василь – бідний селянський парубок, сирота, працює свитником у місті. Він розумний, гарний, працьовитий і релігійний. Портрет його змальований у фольклорному дусі: “Хлопець гарний, русявий, чисто підголений; чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки: на виду рум’яний, моторний, звичайний…” Василя поважають дорослі, з ним хочуть дружити молоді, хоча й сирота, проте він до всякої роботи здатний.

Розумові здібності Василя виявилися в тому, що він швидко навчився грамоти в купця. Василь закохався у Марусю з першого погляду і почувався надзвичайно щасливим, коли дізнався, що це кохання взаємне. Автор користується фольклорними зворотами для висловлення Василем своїх почуттів: “Марусенько, моя лебідочко, зірочко моя, рибочко, перепілочко!.. Я мову раю!” Василь подобався батькам Марусі, але перешкодою на шляху одруження стояла солдатчина.

Благання Марусі і Василя скінчилися домовленістю між непохитним батьком Марусі і Василем: Наум віддасть за нього доньку за умови, що той заробить собі на найомщика і таким чином відкупиться від солдатчини. Василь покоряється долі і йде у найми до купця. Василь повертається з заробітків, але Марусю застає вже неживою. Побачивши Марусю у труні, Василь “закричав жалібно, застогнав, зблід як смерть, та тут же і впав, мов неживий!..”.

Велика чутливість і переживання властиві Василеві. Він тяжко сприйняв смерть коханої, навіть хотів покінчити життя самогубством, але знайшов інший вихід: постригся в ченці печерського монастиря. Невдовзі після постригу Василь помирає у монастирі під іменем отця Венедихта.

В образі парубка втілено глибокі переживання від втраченого щастя. О. Гончар, виходячи з “народних критеріїв”, писав: “В образі Василя письменник намагався втілити найхарактерніші риси кращого парубка, такого хлопця, який був би гідним Марусі”.




Образ Василя в повісті “Маруся” Г. Квітки-Основ’яненко