Образи поеми І. Драча “Чорнобильська мадонна”

Чорнобильська атомна станція – наймогутніша електростанція в Україні, її спорудили у поліському краї на північ від Києва. Ніхто не думав над тим, яку страшну небезпеку приховує ця споруда. Усі раділи, що вона така велика, така могутня.

І в квітні 1986 року трапилась найстрашніша катастрофа. “Мирний атом” вибухнув. Смертоносна радіаційна хмара розлетілася на півсвіту. Цей вибух збентежив усю планету. Вісімнадцять років минуло з часу вибуху на Чорнобильській атомній станції, а й досі Україна важко страждає від цього жахливого випадку.

Ще й досі помирають люди від його наслідків. Учені з’ясували, що ми відчуватимемо відгуки цієї катастрофи ще близько ста років. І все це – дорога плата за бездумні адміністративно-бюрократичні ігри з “мирним атомом”, за його оспівування в репортажах і художніх творах. Отже, виявляється. полині, царю природи, ще далеко до розуміння справжньої істини буття, і, мабуть, праві були наші предки, котрі жили в злагоді з усім світом і не поспішали втручатися в його таємні процеси. То, можливо, людству слід прислухатися до заклику француза Руссо: “Назад до природи!”.

Людина має зрозуміти, що вона не володар природи, а її невід’ємна частка. Може, тоді перестануть траплятися екологічні катастрофи такі, як, наприклад, Чорнобильська. Про Чорнобиль зібрано багато документального матеріалу.

Чимало письменників відтворили трагедію на Прип’яті: Володимир Яворівський, Світлана Йовенко, Борис Олійник та інші. Не залишилось байдужим до лиха і серце Івана Драча. Він ще у червні 1986 року на з’їзді письменників кинув у вічі найбільшим призвідцям трагедії слова правди і гніву.

Його “Чорнобильська мадонна” – відповідь на страшну подію. Це – поема-трагедія, скорбна пісня: Тяжко пишу, зболено розмірковую, Словами гіркими наповнюю аркуш. “Чорнобильська Мадонна” звучить особливо зболено і розпачливо.

Поет бідкається, що в нього не вистачає слів, щоб змалювати лихо, свідомість його роздерта на шмаття, тож і сама композиція поеми – фрагментарна, мозаїчна, зі словесних шматків, мовби опромінених радіацією. Образ Чорнобильської мадонни – це образ Апокаліпсису, образ світової скорботи, в нього поет вводить історичні й літературні паралелі (християнська Марія, “Скорботна мати” П. Тичини). Сама його трагічна мадонна стає багатоликою у своєму жахові атомного розкладу – розкладається на солдатську, хрещатицьку і навіть скіфську… Вражає до глибини душі образ солдатської мадонни: солдати в зоні налякані видінням: “…знову уранці босий слід той веде в саркофаг”; лихоманково обшукують, хто ж це? Ніде нічого! І раптом просто перед їхніми нажаханими очима в’ється слід, шлейфом од радіації світиться серед поруділого лісу…

Важко сприймається і образ хрещатицької мадонни: “У юрмищі хре-щатицького дня ти боса йшла, ти, сива Катерина… Ти – збожеволіла. З лахміття ляльку несеш – куди? Хіба в психіатричку?!”.

Перед нами постає образ матері, яка втратила свою дитину. І від цього страшного горя ця жінка збожеволіла. Горе матері настільки велике, що воно вогнем спалить тих, хто винен у жахливій трагедії: Чи той, хто винен, сам в собі згорить – З твоїх очей для нього іскри досить?! Від цієї жінки сахаються люди. Вони бачать її велике горе і не сміють чіпати її: А хустка збилась так на голові, Що лисиною світиш, Божа Мати…

Я босий слід твій бачу у траві, Який боюсь і подихом займати. Цей розділ – крик душі поета, його пекучий біль. Воістину Шевченківський біль пронизує поета, перед очима котрого постають пекельні візії, душа його з розпуки заніміла. Іван Драч вболіває за свій народ. Усе це він розкриває у своїй поемі.

Але поет показує не тільки страшні картини постчорпобильського пекла, але й тих людей, котрі винні в цій трагедії: тут і горе-будівельники-розпусники без будь-яких моральних правил, і “Маріїн-свистун” – син української матері, який вигадав “станцію і атом”; тут і псевдопатріот-пакувальник, котрий клявся у любові до Вітчизни, а як вибухнула ЧАЕС, то його, мов вітром змело. Показані образи тих керівників, через яких трапилося все це. Гіркий висновок робить поет-очевидець: За безладу безмір, за кар’єри і премії Немов на війні, знову вихід один: За мудрість всесвітню дурних академій Платим безсмертям – життям молодим… Ось так поет художньо осмислює велику трагедію.

Він показує її людям, даючи їй свою оцінку. Іван Драч відтворює образ всесвітньої матері, яка охоплена горем: “…чи впізнав ти цю матір-вдову? Із мільярдом поганьблених діток вона долю несе світову”. Чи довго ще буде блукати по Україні і світу породжена страшною трагедією Чорнобильська мадонна. Чи простить вона нас колись?

Будемо вірити в життя.