|  | 

Образна сила поезії Рільке

Вірші австрійського поета Райнера Марії Рільке мають філософське спрямування: По всьому – це. І це кінець надходить.

Та я повинен і осліпши йти. Чому мене примушуєш доводить, Що Ти єси, хоч зник для мене Ти? У його поезії вражає сприйняття ліриком життя, яке настає після смерті, неначе смерть не є реальним кінцем, не є фіналом.

Ця думка простежується майже в кожному його вірші. Отже, беручи до уваги його ставлення до людського буття, можна з впевненістю стверджувати, що поетична тематика Рільке доволі насичена питаннями про місце, роль і долю людини в цьому жорстокому світі, де “пітьма горує над усім”. Завдяки саме такому гострому світосприйняттю поет у змозі відчути та зрозуміти цей світ екзистенційно:

Ах, чи хто-небудь ше нам потрібен?… … почуваєм себе ми не зовсім, як вдома, в усвідомленім світі… Цим і доводиться той факт, що дуже багато уваги приділяється внутрішньому буттю людини, її душевним переживанням та вічним проблемам життя й смерті. І на перший план висувається фатальна, не здатна щезнути самотність кожної окремої людини в цьому абсурдному світі:

Бездомному вже дому не знайти, Самотній – самоти вже не здолає, Не спатиме, читатиме, листи Писатиме чи вийде в парк брести Алеями, де листя опадає. Не раптово автора привабили саме такі, на перший погляд, дещо незвичні образи в його ліриці. І далеко не кожен спроможний такими простими та повсякденними словами відобразити на папері те, що вимальовувалося в його уявленні, спробувати розкрити сенс питань, недосяжних і віддалених для людини, яка жодного разу не цікавилася ними, змусити людину бентежитися й хвилюватись через те, що ми не маємо ні сили, ні будь-якої можливості, щоб розпоряджатися своєю долею, не маємо змоги її змінити. І тут можна навіть провести паралелі, вказати на зв’язок між деякими головними і часто вжитими термінами в поезії Рільке.

Слово та Бог. Поет надає слову таку владу й силу над людським станом, коли воно може як підвищити його моральну та духовну красу, так і змусити людину боятися тих слів, що можуть образити, принизити і навіть вбити:

Слова убогі і щоденно вжиті, – я їх люблю, непишні ці слова… або Я так боюсь всіляких людських слів. На все у них є ясний рішенець. Іноді стає сумно за Слова, бо втрачають вони цінність для багатьох:

Давно зужиті всі слова. Так і влада Бога над людськими долями то лагідна, то жорстока, повна “страшної” справедливості: Волай, волай! Можливо, крик долине й приведе Спасителя сюди…

О, Господи, дай кожному його єдину смерть. Вмирання з кожного життя іде, тут він кохав, творів і горя мав ущерть. Так само об’єднані поняття життя та смерті, які в жодному разі не відокремлюються, а навпаки, доповнюють і немов продовжують одне одного.

Важко точно визначити, що саме приваблює в поезії Рільке. Мабуть, і цінуємо ми його за те, що таких поетів раніше знищував тоталітарний режим: за “їхню вищість, образність, духовну аристократичність” та вселюдськість. Такі митці завжди були самотніми в цьому світі, вони найкраще розуміли й космічну самотність.




Образна сила поезії Рільке