|  | 

Оксиморон

Оксиморон (грецьк. oxymoron – дотепна нісенітниця, від oxys – гострий, moras – безглуздий) – різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо). Принцип семантичної несумісності між іменником та прикметником широко використовується у художній літературі (В. Стус назвав свою збірку “Веселий цвинтар”), водночас він спостерігається між однорідними присудками (В.

Симоненко: “Вріже дуба, а ходить і їсть”), між означеннями одного й того ж слова (Т. Шевченко: “На нашій, не своїй землі”) і та ін. У деяких поетів оксиморонне формулювання розвивається у ліричний сюжет, перетворюється на стилетворчий чинник:

Котилася, як кавун, голова з гори,

Як кавун, кривава людська голова.

Котилася голова.

Ще у очах тріпотіли

Листя папірці зелені

І стежка намотувалася стрічкою під ноги.

Ще у вухах шурхотіло колосся,

Рипів біля колодязя журавель,

Гуділи оси,

Сміялася дитина (В. Голобородько).

Вживається О. й у розмовно-побутовому (ходячий труп, страшенно веселий), у публіцистичному (запеклі друзі; вперед, до світлого минулого і т. п.), навіть у науковому мовленні.




Оксиморон