|  | 

П. КОЕЛЬО. “АЛХІМІК”. ЖИТТЯ ЩЕДРЕ ДО ТИХ, ХТО ЙДЕ ЗА ПОКЛИКОМ СВОЄЇ ДОЛІ”

ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

1. Історія написання роману, назва, жанр, композиція.

2. Образ Сантьяго.

3. Символи твору.

1. Повторити літературознавче поняття “притча”.

2. Дати тлумачення словам: алхімік, алхімія.

1. Бульвінська О. І. “Ти бачиш, хід віків – то наче притча…”, жанр філософської притчі у творчості Річарда Баха і Пауло Коельо // Зарубіжна література. – 2004. – № 2. – С. 7-11.

2. Новікова І. Не зрікайся своєї мрії. Матеріали до вивчення роману – пошуку Пауло Коельо “Алхімік”, 11 кл. // Зарубіжна література. – 2006. – № 15-16 (463-464). – С. 33-35.

3. Стамат Т. В. Сон, навіяний коханням. За казкою – притчею Пауло Коельо “Алхімік” // Зарубіжна література. – 2004. – С. 16-18.

Роман “Алхімік” – бестселер № 1 у 30-ти країнах світу, з 1998 року входив до першої десятки найпопулярніших книг, перекладений більш як 40-ма мовами, а загальний тираж його сягнув близько 65 мільйонів примірників.

За жанром – це роман – притча. Притча – це повчальна алегорична оповідь, у якій фабула підпорядкована повчальній частині твору, на відміну від багатозначності тлумачення байки. У притчі зосереджена певна дидактична ідея. Цей жанр був широко відомим у Євангелії, оскільки в алегоричній формі виражав духовні настанови. До жанру притчі зверталися і сучасні поети (Д.

Павличко, Л. Костенко та ін.). Притча як жанр позначилася і на розвитку українського малярства, зокрема на серії малюнків Тараса Шевченка. У новітній європейській літературі вона стала одним із засобів вираження морально-філософських роздумів письменника, нерідко протилежних до загальноприйнятих панівних у суспільстві уявлень.

У притчі не зображувалось, а повідомлялося про певну ідею. В основу був покладений принцип параболи: оповідь немовби віддалялася від даного часопростору і, рухаючись по кривій, поверталася назад, висвітливши явища художнього осмислення у філософсько-естетичному аспекті (Б. Брехт, Ж. П. Сартр,

А. Камю). У такій новій якості використана притча і в творчості сучасних українських письменників (Валерій Шевчук “Дім на горі”, “На полі смиренному”).

Творам постмодернізму була притаманна “мутація” жанрів, часу, іноді й простору, поєднання істин, часом полярно протилежних, багатьох людей, націй, культур, релігій, філософій. Тому “Алхімік” просто розривався між жанрами. Скільки не були виділені елементи оповідання, пригодницького роману, мемуарів, апокрифів, алхімічних і філософських трактатів, біблійних текстів, нарису, міфу – все одно твір визначали як роман – притчу.

“Алхімік” був написаний 1998 року після паломництва Коельо до Сантьяго де Компостелу. Випадкова зустріч у Амстердамі привела письменника до католицького ордену RАМ, створеного ще в 1492 році. Тут Коельо почав розуміти мову знаків і передбачень, що траплялися на людському шляху.

Відповідно до “ритуалу шляху”, орден скерував його в паломницьку подорож до Сантьяго в Компостелу. Пройшовши 80 кілометрів по легендарній стежці прочан, Коельо описав цю подорож у своїй першій книзі “Паломництво” (1987). За нею був “Алхімік”. “Вся моя книжка заснована на стародавній перській легенді, яку написав у Римі”.

Свого часу цю легенду використав Хорхе Луїс Борхес, аргентинський письменник, як сюжет для одного із своїх оповідань.

Книга оповідала про пригоди Сантьяго, пастуха з Андалузії, який одного разу повів свою отару слідом за своїми мріями. Описуючи його шлях і духовне збагачення на цьому шляху, Коельо використав символічну мову, що описала людину, її життя й її мрії. “Головна думка моєї книги “Алхімік” у фразі, яку, звернувшись до пастуха Сантьяго, промовив цар Мельхіседек: “Коли ти чого-небудь забажаєш дуже сильно, весь Всесвіт допомагає тобі досягнути цього”.

Назва роману досить проста і водночас незвичайна. Алхімія – середньовічне містичне вчення, спрямоване на пошук чудодійної речовини – “філософського каменя”, за допомогою якого можна було б перетворити прості метали на золото, срібло та лікувати різні хвороби.

Умберто Еко зазначав: “А назва – це завжди компас, який вказує читачеві шлях до інтерпретації тексту”.

“Алхімік” – назва символічна. Алхімія, як стверджував Коельо, не обмежувалася пошуком Філософського Каменя або, як його іноді називали, “червоного лева”, чи створенням Еліксиру Безсмертя. Один із героїв твору – Англієць – так і не зміг осягнути таємниць алхімії, тому що не розумів головного: істинний Алхімік – це той, хто збагнув Душу Світу і знайшов там призначені для себе скарби, тобто зрозумів свій шлях у житті.

Пауло Коельо добре розкрив філософію цих пошуків. Можливо, саме тому роман “Алхімік” називали ще “мудрою казкою”. Це книга про мрії і бажання людини, яка поступово пізнавала свою мету в житті.

За сюжетом “Алхімік” – це твір про пошуки і знайдення істини. Він мав кільцеву композицію. Іспанський вівчар Сантьяго, як біблійний блудний син, мандрував світом, щоб переконатися, що обіцяний йому скарб лежав на тому місці, звідки й почалися його мандри. За час подорожі герой набув життєвого досвіду, знайшов справжнє кохання, пізнав Всесвітню Мову, тобто став Алхіміком, і, нарешті, отримав гроші.

До 16 років Сантьяго побував у семінарії. “Не розумію, як вдалося мені знайти Бога в семінарії. Це була спроба пізнання Бога та пильного дослідження людських гріхів”.

Сантьяго мав одну мрію – він хотів мандрувати. “Він вважав, що йому в житті призначено мандрувати”. Набравшись сміливості, сказав батькам, що не хоче бути священиком. “Треба вибирати між тим, до чого звик, і тим, до чого прагнеш”. Якось вночі він лежав і розмірковував, тішив себе думками про “новий”, а не “чужий” світ, про те, що в пастухи він повернутися встигне завжди, а от мандрувати? Такою стала зав’язка твору.

Головний герой чітко визначився зі своїми бажаннями, визначив перед собою мету і шляхи, які йому доведеться пройти, щоб досягти її.

У творі можна визначити три ключові моменти, три ключові слова – це мрія, кохання і сон. Подорож у пустелю, зустріч з Англійцем і безліч пригод супроводжуватимуть шлях до істини.

Кохання Сантяго – це кульмінаційний момент у творі. Герой почав усвідомлювати своє призначення в житті. Сенс буття полягав у засвоєнні мови Знаків. У цьому й полягало новаторство Пауло Коельо, адже він використав людське почуття кохання по-своєму, по – філософськи.

Якщо раніше в художній літературі письменники використовували це слово для передачі найвищих людських почуттів, то Пауло Коельо дав йому філософську інтерпретацію. За допомогою кохання герой усвідомив себе часткою Всесвіту, осягнув найважливішу і наймудрішу частину тієї мови, якою промовляв світ, яку люди пізнавали серцем. Вона називалася Любов.

Вона була давніша за рід людський.

Кохання мало свою символіку, що полягало в усвідомленні мети і призначенні людини. Зрозумівши мову кохання, мову Знаків, автор підготував героя до головного: до розуміння самого призначення людини у цьому світі.

Твір побудовано в певній послідовності: перед героєм постало завдання, яке він виконував протягом усього твору, послідовно, крок за кроком.

На перший погляд сюжет здавався простим і зрозумілим, але в той же час мав атрибути загадковості.

Як і кожен постмодерновий твір, “Алхімік” глибоко символічний. Символіка розкривала сутність саме тієї Всесвітньої істини, про яку “забуло” людство. Ця істина прийшла через сон – це дзеркальне відображення реального життя, це спосіб, за допомогою якого людина спілкувалася з Богом.

Через сон Бог послав людині Знаки, розгадавши які, вона мала зрозуміти істину, згідно з якою кожна людина повинна була виконати на Землі лише одну місію: навчитися Алхімії життя. А це означало – навчитися жити в гармонії зі світом, “зрозуміти, що наші долі і вся світова історія написані однією Рукою” – Рукою Творця. Усвідомивши свою роль у світобудові, людина повинна присвятити себе Богу і беззаперечно слідувати й коритися божественним законам.

Тоді зникав будь-який страх перед смертю, бо душа людини вічна, як вічна світова Душа.

На жаль, більшість людей переймалися іншими тимчасовими проблемами, безжально марнуючи час. їм ніколи не дістатися Пірамід. Для того щоб зрозуміти цю просту істину, не треба навіть вирушати в довгу дорогу, бо знайти її можна скрізь, навіть на власному подвір’ї: треба тільки пильніше прислухатися до власного серця. Там, де воно заплаче, там і скарб.

Образ Сантьяго. Постмодерний образ – це літературний колаж. Ім’я та характер герой “запозичив” у старого рибалки Е. Хемінгуея (“Старий і море”). Як Жюльєн Сорель (“Червоне і чорне” Ф. Стендаля), він навчався в семінарії, але прагнення пізнати світ пересилило потяг до Бога.

Пауло Коельо запозичив образ у різних письменників і вивів свій власний, новий, образ – постмодерністичний.

Сантьяго – пастух, чабан. Цей рід занять він здобув за допомогою гаманця з трьома старовинними золотими, що їх батько знайшов у полі. Саме цей образ було запозичено з Біблії.

В індійській традиції покровителем чабанів був саме Крішна, в грецькій – Аполлон, Геліос, Паріс, які, у свою чергу, самі були пастухами. Божественними покровителями пастухів були Пан і Дафніс. Чабан через них був пов’язаний і з небом, і з Богом, а через овець – з тваринним і рослинним світом (навіть розумів їхню мову), тому до пастуха зверталися за порадою, за ліками – травами, за прогнозом на врожай. Через відмежованість від громади та постійних мандрів на чабана дивилися як на чаклуна. Не варто забувати й про давню іудейську традицію: Бог – пастир, Земля – пасовисько, а люди – вівці, що їх доглядав і охороняв Бог.

Можна порівняти Сантьяго із “божественною дитиною”, з “героїчною дитиною”, з людиною, що об’єднувала Небо, Землю, Людей і Бога, з багатозначним образом.

“Алхімік” – це біографія письменника, завуальована філософськими роздумами, а Сантьяго – це сам Пауло Коельо. Адже сюжет твору тісно переплітався з багатьма епізодами із життя митця: наприклад, заперечення батьківських вимог щодо побудови життя Пауло; бажання досягти мрії – стати письменником. Можливо, саме за це Пауло Коельо і називали “алхіміком”, яким став і Сантьяго.

Крім того, у творі показано саму філософію Пауло Коельо, а от переживання і емоції випущено, щоб залишити ореол загадковості особистості.

Твір насичений філософськими роздумами, але водночас його сюжет простий для прочитання. Усі важливі думки у творі взято в лапки, тобто, виділені для читача, автор ніби сам підкреслював і наголошував на головному.

“Письменники пишуть, критики критикують, читачі читають. Якщо ці правила змінити, не відбуватиметься нічого вартісного. З іншого боку, я переконаний, що моя літературна манера є до певної міри новаторська, хоча й грунтується на вельми дивній оповідній традиції, і це – як завжди – дещо шокує представників академічної школи, яка й досі дотримується канонів XIX століття”, – говорив сам митець.

Врахувавши життєстверджуючу концепцію твору, можна говорити про те, що цей твір переріс із постмодернізму і розпочав нову еру постпостмодернізму, або “Високого модернізму”, про який зазначав у своїй праці “Політика теорії” відомий сучасний американський критик Ф. Джеймсон. Аналізуючи спадщину Ж.-Р. Ліотара, він зробив висновок, що постмодернізм покликаний перебудувати та підготувати прихід високого модернізму, “тому сучасний постмодернізм навколо нас можна розглядати як обіцянку повернення та нового відкриття, тріумфальну повторну появу нового високого модернізму з його усією колишньою могутністю та життєвою свіжістю”.

Пауло Коельо написав роман португальською мовою. Можливо, він боявся критики з боку влади, не бажаючи опинитися за гратами чи знову в психіатричній лікарні. Шлях письменника до вершини світового визнання завжди був складним і тернистим.

До української мови його “адаптував” співак, а відтак – і перекладач Віктор Морозов, який паралельно працював над англомовним Гаррі Поттером. Першою книгою, з якою він ознайомив українського читача, та й власне ознайомився сам, був роман “Алхімік”.

Розгорнувши оригінал, прочитавши його, В. Морозов кинувся перекладати: “Не знаючи, що буду робити з цим перекладом, не знаючи, чи хтось опублікує, але відчуваючи, що маю це зробити саме я. Твори Коельо просякнуті містикою, яка притягує, із центром у казковій системі. В “Алхіміку” українець пізнав себе – чи то в героєві, чи в авторові, чи в польоті яструбів”.

Сам автор стверджував, що “ця книга написана, щоб усвідомити свій сокровенний шлях”.

“Алхімік” – це немовби сучасний “Маленький принц”. Глибока і проста книжка”, – зазначав Милорад Павич.

У полеміку з Милорадом Павичем вступив український письменник Юрій Андрухович: “Мабуть, найуспішніший письменник світу – Пауло Коельо. Абсолютно чесно можу сказати: я не хочу бути таким письменником, як він. Мені не цікаво його читати, я уявляю собі, наскільки це велика мука таке писати.

Якщо це так важко читати, то писати, мабуть, набагато нудніше”.

На міжнародному Фестивалі Книги в Единбурзі кілька років тому Коельо заявив, що дав колись собі слово зробити все можливе, щоб “мудра казка” ніколи не стала фільмом. Але, прочитавши сценарій, запропонований Лоренсом Фішборном, змінив своє рішення. “Це не той сценарій, який написав би я, але це – чесний сценарій (13.09.2003)”.

Права та зйомки фільму придбала компанія Уорнер Бразерс Пікчерс. Бюджет фільму становив 80 мільйонів доларів США. У головних ролях планувалося зняти Джерелі Айронс і співачку Мадонну, яка була палкою шанувальницею творів бразильця.

Фішборн став не тільки автором сценарію, режисером, а й виконавцем однієї з головних ролей.

За право екранізації цього твору сперечався французький режисер Клод Лелюш, російський – Микита Михалков і американський – Лоренс Фішборн.

“Моя душа мандрує відокремлено від мене у вигляді книжок, тому, відвідуючи будь-яку країну світу, я завжди знаходжу своїх читачів і ніде не почуваюся чужинцем”, – говорив Пауло Коельо.

Нині продовжують публікувати притчі великого Алхіміка, який не тільки багато подорожував світом, а й не переставав дивувати нас несподіваним сприйняттям людей і витонченими асоціаціями, які виникали в нього під час взаємодії з явищами, що стали для нас непомітними. Роздуми людей про важливість взаєморозуміння нагадували кожному з нас, що були і є цінності, загальні і важливі для всіх людей на Землі. І сам Коельо, загадково посміхаючись, продовжував виконувати свою місію – пробуджував у людях потяг до загадок і чудес, звільняв від суму і безсилля їхню свідомість.

За даними інформаційного агентства “Рейтер”, Пауло Коельо входить до трійки найпопулярніших письменників світу. У 2004 році на Московській міжнародній книжковій виставці – ярмарку він отримав звання Письменника року. Його роман “Одинадцять хвилин” зайняв друге місце в рейтингу найпопулярніших книг 2004 року, поступившись лише “Гаррі Поттеру” Джоан Роулінг.


Твір на тему: П. КОЕЛЬО. “АЛХІМІК”. ЖИТТЯ ЩЕДРЕ ДО ТИХ, ХТО ЙДЕ ЗА ПОКЛИКОМ СВОЄЇ ДОЛІ”




П. КОЕЛЬО. “АЛХІМІК”. ЖИТТЯ ЩЕДРЕ ДО ТИХ, ХТО ЙДЕ ЗА ПОКЛИКОМ СВОЄЇ ДОЛІ”
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email