ПАТЕРИКИ

ПАТЕРИКИ – різновид агіографічних збірників, у яких об’єднувалися оповідання та короткі повісті про ченців – подвижників якоїсь обителі чи місцевості.

Особливо популярними були у візантійській християнській літературі.

Патерики об’єднували різні за змістом оповідання аскетичного характеру. Джерелами їхніх сюжетів були легендарні фольклорні мотиви, в основі яких – зображення фантастичного світу, де ведеться боротьба за душі людей між силами добра і зла. Своє завдання автори патерикових творів убачали в звеличенні й прославленні чернецтва як символу святості та побожності, а ченців – як звитяжців духу, посередників між Богом і людиною.

Найвідомішими на Русі були Синайський, Єгипетський, Римський, Скитський та Алфавітний патерики.

Синайський патерик, або Лимонар (“Квітучий луг”) відомий у рукописах XII ст., у 1628 р. у Києві Спиридоном Соболем здійснено видання “Лимонара” (був укладений палестинським ченцем Іоаном Мосхом, уміщував більш як 200 оповідань про життя й подвиги ченців Палестини, Сирії та Єгипту). У творі поєднувався різнорідний матеріал як релігійного, так і світського характеру.

Найраніше перекладено на Русі Алфавітний (Азбучний) патерик (про це свідчать окремі уривки, знайдені в “Ізборнику” 1076 року), продовженням якого став Єрусалимський. У них об’єднано (за алфавітом або тематично) вислови та сентенції подвижників церкви.

Перекладні патерики мали значний вплив на формування оригінальної християнської літератури Київської Русі. Вони були зразком для “Києво-Печерського патерика” у 20-х роках XIII ст. Основою його стало листування Володимирського єпископа Симона з Києво-Печерським ченцем Полікарпом та останнього з Києво-Печерським архімандритом Акиндином.

Однак остаточно як літературний твір “Києво-Печерський патерик” сформувався лише в XVII ст. після рукописних переробок (близько 10). У 1661 р. за розпорядженням Інокентія Гізеля виданий окремою книгою у Києві.

“Києво-Печерський патерик” умішував оповідання про діяння та подвиги ченців Києво-Печерського монастиря та його головну святиню – соборну церкву Успіння Богородиці. Основними літературними джерелами вважають “Житіє Антонія” та Печерський літопис. Літературний інтерес становить поєднання казково-фантастичних сюжетів із фактами реальної історичної дійсності XI-XII ст.

За рукописами XV ст. “Києво-Печерський патерик” був виданий В. Яковлєвим у “Памятниках русской литературы XII – XIII веков” (СПб., 1872) і в російському перекладі М. Вікторової “Києво-Печерський патерик” по древним рукописям” (IC, 1870).

Літ.: Еремин И. II. Киево-Печерский патерик // История русской лигературы. М.; Л., 1941. Т. 1; Викторова М. А. Киево-Печерский патерик по древним рукописам в переложении на современннй русский язык. К., 1870; Абрамович Д. Києво-Печерський патерик.

К., 1991.

І. Савченко