“Перший симфоніст української прози” (Олесь Гончар) – Панас Мирний

Підручник Українська література 10 клас

Панас Мирний

(1849-1920)

“Перший симфоніст української прози” (Олесь Гончар)

Панас Мирний писав свої твори в річищі реалізму, художньо правдиво моделював соціальні зміни, викликані колоніальним становищем України, проникненням капіталістичних відносин у всі сфери життя, зобразив явища деморалізації, безнадії і віру у відродження людини. Твори реалістів були пройняті шуканням ідеалу і несли гостру критику існуючих порядків. Життєвість і відтворення правди життя стали мірилом художності.

Характерними ознаками реалізму Панаса Мирного є: історизм, соціальний аналіз взаємодії людини і середовища, викривальний пафос, змалювання згубного впливу антигуманного суспільства на долю людини, нагромадження речових подробиць та деталей, панорамне, епічне змалювання дійсності, психологізм, тобто глибоке зображення внутрішнього світу особи, гуманізм. Художній виклад ведеться від імені третьоособового розповідача.

У творчості Панаса Мирного органічно поєдналися дві тенденції розвитку реалізму в українській літературі другої половини XIX століття: соціальна і психологічна. Реалістичний тип творчості дав змогу письменнику розширити дослідницький аспект життя, сутності людини, змалювати буття українського народу в умовах національної та соціальної неволі. В цьому річищі написаний роман Панаса Мирного та Івана Білика “Хібаревуть воли, як ясла повні?”.

Життєва основа і прототипи роману. Ще в нарисі “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”, що передував задуму написання роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”, Панас Мирний основну увагу зосередив не на фактах злочинства полтавського розбійника Василя Гнидки, а на проблемі деградації людини, що з юних літ відзначалася неабиякими природними здібностями: “На все вдатний, до всього здався, чи до ремества, чи до роботи якої – його пошли, йому дай. Сам чоботи шив, у млині знав діло, і стрілець з його запальний був!” Письменник усвідомлював, що така яскрава особистість у хліборобському середовищі могла стати злочинцем лише за умови якихось надзвичайних поворотів долі, що спричинили не – зворотні зміни, катастрофічний злам духовного стрижня, породивши бажання легкої наживи ціною розорення й навіть життя собі подібних. Як засвідчує нарис, письменник був ошелешений почутим від хлопчика-візника, довго розмірковував: “Як такий мирний пахарський побит з його поетичним почуттям, з людяністю викинув з себе такого злющого зарізяку, котрому нічого проткнути ножем горло маленькій дитині, коли воно, прокинувшись, почало у колисці кричати?..

Питання, на котре повинен одповісти наш етнограф. Які почуття водили руками сього розбишаки, коли він мив їх у гарячій людській крові, так щиро кохаючи свою молоду жінку? Хай скаже наш психолог”.

Закономірно, що тогочасні реальні події й особа страшного злочинця дають підстави говорити про Василя Гнидку як прототипа Чіпки Варениченка, вперше виведеного Панасом Мирним у повісті “Чіпка”, а згодом – у романі “Хіба ревуть воли…”. Біографізм як сюжетне явище широко використовується в літературі й нині, а в ХІХ столітті цей прийом розкриття образу персонажа був особливо поширеним. Прототип, незважаючи на те, що письменник для літературного героя запозичує в реальної особи тільки домінуючі риси, має велике значення для трактування митцем поведінки і життєвих ідеалів свого персонажа.

Часто саме прототип стає першопоштовхом до написання художнього твору, як це маємо у випадку з розбійником із Заїчинців.

Жанрова своєрідність. Серед тогочасних творів української літератури роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” вирізнявся насамперед тим, що подіями в ньому охоплено величезний відтинок часу. При цьому в розлогому епічному полотні хронометраж суто романний, тому досить умовний, хоча й прив’язаний до історико-часових віх: знищення Катериною ІІ Запорозької Січі, запровадження кріпацтва й перетворення козацьких нащадків у власність новоявлених кріпосників, реформа 1861 року. В тексті поєднано різноманітні види часу. Сучасний літературознавець Оксана Майдан підкреслює складну композицію роману “Хіба ревуть воли…”, зумовлену вимогами історичного, автобіографічного, “стиснутого” і “сповільненого” художнього часу: “Переплетення різночасових площин – ознака романного мислення Панаса Мирного.

Часова ж організація романного світу включає постійне бачення авторським зором минулого, теперішнього й майбутнього. На першому плані в певний момент розповіді виступають події, необхідні для цілісної авторської концепції, попри їх можливу непослідовність у часі”. Кожна з історичних віх у романі Панаса Мирного не минає безслідно не тільки для окремих людей, а й для всього народу, дає можливість у художньому тексті розкривати індивідуальні трагедії в контексті трагедій типових, масових. Саме з цієї причини академік Олександр Білецький вважав цей психологічний твір соціальним романом – хронікою.

Дія у творі, якщо взяти до уваги екскурс у минуле, що ним можна вважати цілий розділ “Історія села Піски”, охоплює більше, ніж півтора століття (1700 – 1869 роки).

Розгорнута двома головними сюжетними лініями – життя Чіпки Варениченка і життя Максима Гудзя, – ускладнена багатьма другорядними лінями, а до того ж, надзвичайно цікавими позасюжетними елементами – екскурсами в минуле, авторськими відступами, численними пейзажами, яскравими портретами, – композиція роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” заслуговує особливої уваги. На час написання твору й щонайменше на наступне півстоліття в українському красному письменстві не виявилося більш складного за будовою роману, ніж роман Панаса Мирного та Івана Білика. Пригадавши яскраве порівняння Олександра Білецького, що композиція роману схожа на будинок з багатьма прибудовами і надбудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом, можемо уявити, що композиція роману “Хіба ревуть воли…” нагадує багатоповерхівку з квартирами різної зручності: від фешенебельних апартаментів, у яких живуть пани Польські, до підвальних приміщень, у яких мешкають представники найнижчих соціальних прошарків: Матня, Лушня й Пацюк.

До того ж, у цьому “будинку” можливе “переселення” з одного “поверху” на інший: стрімке вивищення одних персонажів і не менш раптове падіння інших як у матеріальному, так і в духовному аспектах. За рівнем художньої майстерності у цьому творі було суттєво обігнано час, в якому роман вперше вийшов друком, тож Олесь Гончар справедливо наголошував: “Панас Мирний вніс багато нового в українську літературу. Симфоніст, майстер епічного багатоголосся1, він уперше заговорив про ритміку прози, її музичність, інтонаційну відповідність авторської мови змістові, конкретному настроєві.

Тодішня белетристика ще не надавала важливого значення цим поняттям, музику прози в усій красі ми почуємо лише в творах наступного покоління українських письменників, таких, як Стефаник, Коцюбинський, Ольга Кобилянська”. Кожен персонаж роману “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” є носієм своєї суб’єктивної правди, своєї маленької істини, що в остаточному результаті далеко не завжди виявляється об’єктивною і єдино правильною

1Багатоголосся (у творі) – це висловлення кожним персонажем власної думки, відображення його особистісних поглядів на світ, принцип багатоаспектного оцінювання подій і явищ.