|  | 

Питання національної свідомості та національної гідності у творчості Є. Маланюка

І будемо ми Дратувати залізом звіра, Руйнувати логово тьми. Є. Маланюк. “З варязької весни” Відомо, що великі поети в різні епохи знаходять своїх читачів. Так було з Т. Шевченком, О. Пушкіним, Дж.

Байроном та іншими. Поет ніби народжується заново, бо творить не тільки для своїх сучасників. Щось подібне відбувається тепер і з творчістю Євгена Маланюка, ім’я якого впродовж багатьох десятиліть було під забороною.

Книжки поета лежали в закритих спецфондах, і читач не знав його творчості, але це не заважало деяким митцям і критикам лити на Маланюка бруд. Як його тільки не незивали: і “українським фашистом”, і “духовним Квазімодо”, і “поетом апокаліптичних літ”, і “поетом волюнтаризму”. А Володимир Сосюра навіть оголосив поетові війну: Шановний пане Маланюче, Ми ще зустрінемось в бою. Зустрічі, звісно, не відбулося, а Сосюра до останніх днів не міг собі вибачити того випаду.

Ставлення до Маланюка було неоднозначним не тільки серед митців соціалістичного табору. Не шкодували для нього похмурих фарб і ноети-емігранти: О. Ольжич, Ю. Липа, Ю. Клен. Чому ж так войовниче, а іноді й вороже ставилися до поета товариші по перу? Скоріше за все, вони не розуміли і не могли пробачити Євгену Маланюку його поглядів на роль митця у суспільстві. Він уважав, що поет повинен бути вихователем, поводирем народу, який не має своїх вождів, і тому лаяв українців за слабкодухість і “малоросійство”.

Але Маланюк-‘ вірив у нову людину, у відродження нації: Крізь зойк заліз, крізь звіра рик, Крізь дим руїни – Україну Новий узріє чоловік. Ідеї національного відродження, ідеї служіння інтелігенції народу, її обов’язку перед народом “витали в повітрі”, вони жили попри всі переслідування. Ці ідеї долали заборони, цькування, вони пережили злети й нищення, вони стали домінантою, нервом творчості Євгена Маланюка, його найсвятішою, найголовнішою справою.

Він кидає виклик усьому тому бездуховному, рабському, що виробила в українців довга “ніч бездержавності”, він закликає знищити невільницьке тавро: Бо вороги не згинуть, як роса, Раби не можуть взріти сонця волі. Поет вважає, що у своєму історичному розвитку Україна повинна орієнтуватися не на культурні Цінності Еллади, а на державність і порядок Риму: Хай згине скіфсько-елінська краса На тучнім припонтійськім суходолі, Щоб власний Рим кордоном вперезав І поруч Лаври станув Капітолій. Маланюк свідомий того, що наша держава великою мірою сама принизила себе, у рядках його поезій ми відчуваємо гнів і сором за батьківщину, за людей, які занедбали рідну мову, культуру, а їхні колишні поривання до бою за вільну Україну перетворилися на “цвинтар”, на “острів мертвих бажань”: Московлять, польщать, труять рід, Ворожать, напускають чари, Здається, знищено вже слід, – Лиш потурнаки й яничари. Твори Євгена Маланюка – це гостре лезо, це дошкульний сміх над м’якодухістю і слабкістю співвітчизників, це свіжий струмінь іронії, нещадної не від злості, а від болю за долю України, від прагнення бачити українців нацією вільною, освідченою, гідною поваги.

Поет вірив у майбутнє свого народу, у те, що нове покоління розіб’є тюрми і тьму, підніме прапор національної свідомості і національної гідності на нову висоту. Бачу їх – високих і русявих, Зовсім інших, не таких, як ми,- Пристрасників висоти і слави, Ненависників тюрми і тьми… Ще й ще раз перечитуючи останні рядки, тішу себе думкою, що ці слова – про наше покоління. Може, ми й не такі вже “високі й русяві”, але нам не байдужа доля України.

На нас покладена відповідальність за те, щоб стала наша батьківщина справді вільною і незалежною.

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5.00 out of 5)

Твір на тему: Питання національної свідомості та національної гідності у творчості Є. Маланюка




Питання національної свідомості та національної гідності у творчості Є. Маланюка
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email