|  | 

ПЛАН – ОЛЕСЬ ГОНЧАР

11 КЛАС

ПРОЗА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ XX СТОЛІТТЯ

ОЛЕСЬ ГОНЧАР

ПЛАН

Історія створення та доля роману Олеся Гончара “Собор

I. Причини появи твору. (“Собор” – це роман-попередження, тому що письменник почав помічати у суспільстві шістдесятих років загрозливе наростання тенденцій моральної деградації. І попереджає про це. Відповідаючи на запитання, що його наштовхнуло на створення цієї книги, письменник сказав: “Хотілося сказати слово на захист того, що було виплекане творчим генієм народу. Було бажання також сказати і про такі негативні явища, як пустодзвонство, кар’єризм, нехтування народною мораллю”.)

II. Створення роману – вияв справжньої громадянської мужності й відваги. (Олесь Гончар працював над романом протягом чотирьох років: 1963- 1967. Вперше твір вийшов у січневому номері журналу “Вітчизна” 1968 року. Того ж року двічі друкувався у видавництвах “Дніпро” і “Радянський письменник”. Читачі та критика одразу схвально відгукнулись на появу роману Олеся Гончара.

До друку був підготовлений також і російський переклад твору, що мав вийти на сторінках журналу “Дружба народов”. Російською мовою твір був виданий в 30 примірниках, а далі друк було зупинено. На прохання “украинских товарищей” журнал взагалі відмовився від публікації роману.)

1.Негативні відгуки на появу “Собору”. (Навколо твору несподівано завирували пристрасті: посипалися критичні статті, відгуки, були організовані виступи робітників та селян, що нібито “рішуче засуджували і заперечували” зображене в романі (хоча більшість із них твору не читали – “нема коли”, як сказала одна із свинарок.)

2.Дехто із можновладців вбачав аналогії із власним життям. (Перша негативна оцінка “Собору” була здійснена Олексієм Федотовичем Ватченком – першим секретарем Дніпропетровського обкому партії. У Дніпропетровську йшов поголос про те, що партійний начальник області, як і Лобода, здав свого батька у будинок для старих. У цьому Ватченко вбачав зумисно наведену автором аналогію.

Проте коли через декілька років Олеся Гончара запитали, чи знав він цю історію із Ватченком та його батьком, письменник відповів заперечно. О. Ватченко запримітив у романі “очорнення радянської влади”, наклеп “на людей праці” – “чудових радянських трудівників”, а також “замилування старовиною”.)

3.Стаття М. Шамоти про роман. (Велику роль у шельмуванні твору відіграв Микола Шамота, тодішній директор Інституту літератури АН УРСР. У своїй статті під назвою “Реалізм і почуття історії” (“Радянська Україна”, 1968, 16 травня) академік писав: “Якщо судити про “Собор” за великим рахунком, гідним такого письменника, як його автор, то треба визнати, що реалізм тут не посилюється, а послаблюється… Письменник найбільше дбає про те, щоб показати грубу прозу, одноманітну буденність життя, виснажливість праці в місті й селі…”)

4.”Антисоборна” кампанія продовжується. (Згодом у дніпропетровській газеті “Зоря” з’являється стаття кандидата філософських наук І. Мороза “Собор, революція та ідейність” (1968, 7 квітня), у якій автор продовжує ганьбити роман. У “Радянській Україні” 26 квітня 1968 року було опубліковано статтю невідомих авторів, які сховалися під псевдонімами Юрчук та Лебедченко “Перед лицем дійсності”, де була висловлена негативна оцінка творові. Роман офіційна критика вважала творчою невдачею автора, зважаючи на його літературний авторитет.)

5.Вимога переробити роман, інакше… (31 травня 1968 року у неофіційній обстановці відбулася зустріч Олеся Гончара і ще кількох письменників з Петром Шелестом. Микола Бажан, Леонід Новиченко, Павло Загребельний стали на захист “Собору”. З тих часів навіть зберігся анонімний вірш:

Бувають різні точки зору.

Та реалізму суть ясна:

Це шамотіння круг “Собору”

Є гавкіт моськи на слона.

Після цього твір до 1987 року не видавався через те, що був розкритикований і не імпонував радянському правлінню, свідомо замовчувався, хоч і не був офіційно вилучений з бібліотек. Крім того, від письменника вимагали переробити роман або ж зректися його, на що Олесь Гончар не погодився, незважаючи на погрози другого секретаря ЦК КПУ Ляшка, а також Щербицького, Федорчука, Ватченка, Грушецького та Добрика. Самого автора Шелест пропонував заарештувати, проте Голова Президії Верховної Ради СРСР Підгорний не погодився: “Не робіть дурниць, не ганьбіть Україну”. Та й Л. І. Брежнєв, тодішній керівник держави, коли дізнався, що Гончара хочуть заарештувати, категорично заявив: “Автора “Знаменосцев” не трогать”.)

IIІ. Роман слід врятувати! (Проте багато читачів навіть за часів замовчування та різкої критики у листах до Олеся Гончара висловлювали свої захоплення романом та подяки автору. Попри явну небезпеку з’явилися люди, що взялися рятувати книгу.

Завідуюча книгарні “Поезія” Ольга Степура на позичені гроші викупила всі примірники роману, що надішли в її магазин, і з великим ризиком для себе згодом розповсюджувала книгу серед науковців та справжніх патріотів. Чудеса героїзму проявляли також працівники книжкової фабрики “Атлас”, рятуючи цю книжку від різання на січку і спалення на вогнищі.)

IV. Друге народження. (Знову роман вдалося надрукувати навесні 1987 року російською мовою у московській газеті “Роман-газета”, цього ж року “Собор” вийшов і українською мовою у семитомному виданні творів Олеся Гончара. У 1989 році твір був виданий окремою книгою видавництвом “Дніпро” (редактор Н. М. Кравченко) тиражем 300 тисяч примірників.)


Твір на тему: ПЛАН – ОЛЕСЬ ГОНЧАР




ПЛАН – ОЛЕСЬ ГОНЧАР
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email