ПЛАНИ – І. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

10 КЛАС

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 70-90 PP. XIX СТ.

І. НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ

ПЛАНИ

Псевдоніми Івана Левицького

I. Початок літературної творчості Івана Левицького. (Восени 1861 року Іван Левицький вступив до Київської духовної академії. Неподалік розміщався Київський університет, тому майбутні священики часто спілкувалися з його студентами. Вони говорили про необхідність захисту рідної мови, обговорювали історичні події, що мали місце в Україні в різні історичні періоди її розвитку. Ці бесіди спонукали молодих людей обох навчальних закладів до кращого оволодіння багатством української мови, вивчення культури та історії рідного краю.

Багато учнів богословського закладу починали самі творити. Серед них був і Іван Левицький. Оскільки священик не міг займатися літературною діяльністю, то Левицький стає викладачем Полтавської духовної академії. Саме тут він і написав свої перші повісті: “Рибалка Панас Круть” та “Дві московки”.)

II. Псевдоніми письменника.

1.Народженім псевдоніма “Нечуй”. (В Україні в цей час діяв сумнозвісний Валуєвський циркуляр, який забороняв друкувати твори українською мовою. Тому літератор-початківець надсилає рукописи-своїх творів до Львова, де вони й були надруковані в журналі “Правда” 1869 року під псевдонімом “Іван Нечуй”. Псевдонімом письменник обрав прізвище козацького полковника, героя “Думи про Нечуя”, яку дуже любив. З’явився псевдонім 1868 p., коли вийшла повість “Дві московки”.)

2.Іван Нечуй-Левицький – талановитий публіцист. (Зовсім небагато людей в Україні знає про Івана Нечуя-Левицького як про талановитого етнолога, культуролога широкого європейського масштабу, публіциста з гострим, точним експресивним пером. То й не дивно, адже такі його статті були під забороною до недавнього часу: “Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини” та “Українство на літературних позовах з Московщиною” (підписана псевдонімом І. Баштовий). У статтях письменник б’є на сполох, будить приспане сумління, національну свідомість, історичну пам’ять українців, задушувану великодержавниками.)

3.Хто такий “О. Криницький”? (В алегоричному оповіданні Нечуя-Левицького “Скривджені й не скривджені” (1886 p., підзаголовок “Легенда індуська”) йдеться про соціальне визволення трудящих шляхом повстання. Друкувати його під уже відомим літературним прізвищем автор не наважився, тому твір був надрукований на сторінках львівської газети “Діло” під псевдонімом “О. Криницький”.)

III. Що змусило письменника ховатися за придбаним ім’ям? (Письменники обирають собі псевдоніми з різних причин. Як бачимо, Івана Нечуя-Левицького зробити це змусили суспільні обставини. Інакше це йому було б робити непотрібно, адже твори його мали й мають попит у читачів.)

Арсенал гумористичних засобів у “Кайдашевій сім’ї”

I. І. Нечуй-Левицький – неперевершений майстер сміху. (“Кайдашева сім’я” – це твір про українське село пореформеного періоду. Із сцен життя родини Кайдашів, часто комічних і смішних, вимальовується картина життя темного, затурканого панщиною селянства, реалістична й трагічна за своєю суттю. У “Кайдашевій сім’ї” І. Нечуй-Левицький постає перед нами як неперевершений майстер сміху, хоча сміється автор часто крізь сльози, співчуваючи своїм героям, які марнують власне життя у сварках, нехтуючи законами народної етики й моралі.)

II. Різноманітний арсенал гумористичних засобів. (Повість “Кайдашева сім’я” сатирично-гумористична. Висміюючи дріб’язковість, егоїзм, безпричинну ненависть, користолюбство членів родини Кайдашів, І. Нечуй-Левицький використовує різноманітний арсенал гумористичних засобів.)

1.Елементи сатири у повісті. (Сатира – це гнівне осудження в творі явищ суспільного і особистого життя. Сатиричні образи, як правило, викликають у читача почуття обурення і огиди до негативних явиш життя, зображених у творі. Не можна не співчувати Омелькові Кайдашу, який на старості літ замість подяки дочекався від сина стусана в груди, знеславив батька на все село.

Автор висловлює жаль із приводу руйнування етичного кодексу, за яким споконвіку жила українська сім’я і в основі якого був принцип “шануй батька й матір своїх”.

На ту пору не можна виправдати самого Кайдаша, який частенько заглядав у шинок і вже коли починав пити, то не вмів вчасно зупинитися. Ця шкідлива звичка й призвела його до трагічної смерті.)

2.Гумор – доброзичливий сміх. (Гумор – це сміх, який не ставить за мету викриття явища, це добродушне підсміювання. Засобом гумору часто викривають окремі вади і недоліки в житті. Так, письменник підсміюється з Кайдашихи, яка через свою пихатість часто потрапляла у кумедні ситуації.

Згадаймо, як вона, приїхавши до Балашів на оглядини й зрозумівши, що вони бідні люди, вирішила продемонструвати свою пиху, тому увійшла в хату з гордо піднесеною головою. Оскільки двері були низькі, то Кайдашиха, випроставши голову, боляче вдарилася об одвірок і набила здоровенну гулю.)

3.Гумористичні засоби, використані в повісті. (Письменник використовує найрізноманітніші гумористичні засоби. Найчастіше автор вдається до опису гумористичних за своєю суттю ситуацій, у які потрапляють персонажі твору. Такі комічні сценки – невід’ємний структурний компонент тексту повісті.

Це, наприклад, епізоди з горбом, який ніхто не хоче розкопати, хоч через нього поламалося десятки возів, це пригоди п’яного Кайдаша, це сімейні баталії Кайдашів тощо. І. Нечуй-Левицький часто досягає комічного ефекту суто мовними прийомами комізму. Найхарактернішими з них є гумористичні порівняння. Наприклад: Карпо “витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота”, Мотря “вискочила з-за вугла, наче козак з маку” тощо.

Автор вдається до гумористичних метафор: про Кайдашиху сказано: “До неї прилипла якась облесливість в розмові й повага до панів. Вона… підсолоджувала свою розмову з ними” та літоти: “В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліно”.)

III.”Сміх – велике діло” (Гоголь). (Повість “Кайдашева сім’я” викликає не тільки сміх, а й серйозні роздуми, змушує кожного глянути на себе збоку. Ми розуміємо, що Нечуй-Левицький звертається до засобів сміху не заради сміху, він співчуває своїм персонажам, серед негативного хоче підкреслити і щось позитивне. Окремі місця твору звучать дійсно як сміх крізь сльози.)