|  | 

Поетичний геній Євгена Плужника

Він був мудрець всім мудрецям на диво, Навчав-бо щастя і навчати вмів… Є. Плужник Євген Плужник… Чи багато ми знаємо про цього оригінального і неповторного поета?

У мене в руках збірка віршів поета, видана з допомогою 3. Качуровського в далекому Мюнхені. Гортаю сторінки збірки, читаю вірші, поринаю у світ малознайомого поета-українця. А через вірші поета окреслюється в моїх думах його життя.

Виходить, що Плужник “неголосним” був за життя, він був приречений на посмертне забуття, і тільки сьогодні визнаний поетом широкого гуманістичного болю й суму. Його життя було недовге й не багате на зовнішні події, літературна діяльність тривала всього десять років. Разом зі своїми друзями він потрапив під нелюдські жорна сталінських репресій, що означали планомірне знищення української інтелігенції, був арештований у 1934 році, а в 1936 ропі помер від сухот у тюремній лікарні на Соловках.

Перша книжка віршів поета вийшла в 1926 році під назвою “Дні”, друга – в 1927 році під назвою “Рання осінь”. Друга книга і є останньою прижиттєвою; все, що ми маємо нині, друкувалось у Європі і прийшло до українського читача в роки демократизації.

Є. Плужник, крім творів ліричного жанру, писав романи, п’єси, сценарії для кіностудій. У чому ж особливості лірики Є. Плужника? Поетичне кредо його – природність актора, що грає не якусь там літературну роль, а самого себе. Тому в його віршах мало абстрактного, а більше реального, індивідуального, переповненого переживаннями:

Чіткіші лінії і фарби спокійніші, – благословляється на осінь, на дощі… Десь журавлі в похолоділій тиші: – Мерщій! Мерщій! (“Рання осінь”) Лірика поета вирізняється на тлі найдобірніших віршів 20-30-х років, бо тільки йому притаманне високе й складне мистецтво артистичного оперування складовими імпресіонізму, одного 13 найоригінальніших образотворчих мистецтв.

Вірші Є. Плужника складаються з 2-3, рідко 4-5 строф. Думки, втілені в строфи, напружені, схвильовані, гранично стислі, психологічно насичені, іноді вони нагадують вірші-плакати на газетно-політичні теми.

У все ж… Уже перші вірші засвідчують Плужника як співця сповненого трагічних звучань гуманізму, який проголошує ідею абсолютної цінності життя. А звідси – засудження братовбивчої війни, класової ненависті: Притулив до стінки людину.

Витяг нагана… Придивляйсь, дітлоха, з-за тину, – Гра бездоганна. (“Притулив до стінки людину…”) У багатьох віршах ранньої лірики звучить несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові. У книжці “На дні” поет висловив, свій погляд на проблему, окреслену суспільною пам’яттю.

І суть цього погляду вимальовується в епіграфі до збірки: “Як страшно! Людське серце до краю обідніло”. Як уже говорилося вище, вірші поета мають своєрідну структуру, в основному це вірші-мініатюри.

Проте кожен з них – лірична драма, у кожному сюжеті – безвинна кров, безвинна смерть, холодне вбивство, трагедія злочинно обірваного життя, нерозквітлої молодості. Хто ж став жертвами революції та громадянської війни? Люди прості, добрі, люди з народу.

Поряд з цими образами зустрічаємо у віршах поета образи свідомих,. борців за революцію. Поет схиляє голову перед їх моральним подвигом:

Відбулось. Мета моя далека, я такої смерті не боюсь! (“Уночі його вели на розстріл”) З віршами Є. Плужника в українську літературу ввійшов голос “загальнолюдської гуманності”, милосердя, з яким ми вже зустрічалися в “Скорбній матері” П. Тичини, і в ньому поєдналися дві протилежні настроєності: трагічно-болісне переживання втрат і пристрасна віра в справедливе й людяне майбутнє:

Я знаю: перекують на рала мечі, І буде родюча земля – це ця. І буде так: пшеницями зійде кров І пізнають, яка на смак любов. Вірю. (“Я знаю”) У другій збірці віршів Є. Плужник відходить від пафосу трагічного оптимізму і романтичної форми самопожертви в ім’я майбутнього. Тут присутній мотив примирення, автор хоче примирення з “осіннім спокоєм”, він вітає цей спокій і навіть говорить “прощайте” пориванням молодості. У збірці “Рання осінь” відчутний вплив неокласиків:

Падає з дерев пожовкле листя, день уже в обіди догорів, – Кажуть, що вночі на передмістя Осінь приблукала з хуторів. Настрій ліричного героя “осінній”. Та це й не дивно, адже у Євгена – туберкульоз, який вже перейшов у третю стадію, що й наклало свій відбиток як на спосіб фізичного існування, так і на поезію.

Вікно в садок, тож пахощі зела Присмачують мені пригірклість ліків… Скажи, недуго, де ти сил взяла Маленькі радощі роздмухати в великі? (“Рівновага) Під впливом самопочуття з’являється новий мотив у ліриці Є. Плужника: мистецтво як розрада, як складання віршів про марність віршоскладання:

Коли дійшов заранній біль розплати – збагнув усю непереможність днів – чи потребуєш час твій марнувати на лад закінчень, суфіксів і пнів. У другій збірці поета є й філософські вірші, героями яких виступають відомі особистості: М. Бажан, П. Тичина тощо.

Поезія Є. Плужника чекає свого дослідника. І перш за все – його синтаксис. Проте вже сучасному читачеві зрозуміло, що цей автор – вправний скульптор. У своїх коротких мініатюрах він завжди каже все і нічого не лишає на домислення читачеві.

Найстисліший підсумок своєї поетичної творчості він зробив сам у зверненні до читача, яке знаходимо на останній сторінці “Рівноваги”. “Суворому судові сучасників” він протиставляє зважену оцінку нащадків, до яких завжди буде промовляти його спокійна щирість.




Поетичний геній Євгена Плужника