ПОЕТИЗМИ

Поетизмами називаються слова, уживані майже виключно в мові поетичних творів і дуже рідко за їхніми межами: “Мова є одність. Але пам’ятай, о, поете: як в домі, // В одності мови чіткий поділ на поверхи є. // Поверхи, отже, назвімо: є мова, щоденних взаємин, // Мова науки і є вповні відмінна від них // Мова поезії. Маєш її притаманність плекати…”, – писав М. Зеров у вірші “Поетична мова”.

Художня функція таких слів полягає в тому, що вони посилюють патетику вірша, його піднесений, урочистий пафос або ж, навпаки, пом’якшують та інтимізують його ліричний настрій. Поетичні слова – це здебільшого слова, дібрані шляхом канонізації, тобто закріплення традиціями постійного вживання найбільш уподобаних форм:

1) Старослов’янізмів, таких як – десниця, чоло, злото, вуста та інші. Наприклад: “На скронях та пооране чоло” (Є. Маланюк); “До мене схилила чоло” (Є. Плужник); “без сонця до мого чола” (В. Барка); “А смертю роздерті уста!” (Є.

Маланюк); “Тим криком, що горить в кривавім стиску уст” (Є. Маланюк); “Безкровними, беззвучними устами” (М. Зеров); “І сухі тривогою уста” (О. Ольжич); “Щоб ти, найміцніший, сперся, // Спочив на моїх устах” (О.

Теліга); “Уста людські жагою затремтіли” (А. Малишко);

2) Індивідуально-авторських неологізмів, що є свого роду поетичною цитатою, таких як – синь, осяйний, криця, голубінь, блакить, далечінь і т. д. Наприклад: “Слово, чому ти не твердая криця” (Леся Українка); “Як іскра, що рождають криця й кремінь” (Є. Маланюк); “Не хліб і мед слов’янства – криця! кріс!” (Є. Маланюк); “Вони лишилися, як криця” (Є.

Маланюк); “Не зірвуться слова, гартовані, як криця” (О. Теліга); “а в очах – морозяна блакить” (О. Ольжич); “А дні пливуть – мелодія в блакить” (Є.

Маланюк); “І налились блакиттю вже на нім” (Б.-І. Антонич); “рветься запалить срібний мармур хмар // та блискучу блакить” (В. Барка); “але вже і неба синь безконечна” (В.

Стельмах); “й линя її весела синь” (Є. Маланюк);

3) Народнопісенних зворотів – найчастіше прийомів, що утворюють слова ласки, пестощів або, навпаки, зневаги, які набувають свого експресивно-емоційного забарвлення не в кореневому значенні, а завдяки різним суфіксам: човник, тихесенький, дідуган, носище, вовчисько, їстоньки, спатоньки і т. д. Наприклад: “Ой гай, мати, ой гай, мати, // Ой гай зелененький… // Ой поїхав з України // Козак молоденький” (народна пісня); “Йваночку // свічечко // червона калинонько // козацька вродо // ой молюсь за вас // ой росинкою раннюю // неславою солоною// ой барвіночком // тай втішиться // серденько соборове // не вражеє злеє” (С. Сапеляк); “З якого ти саду, чудовая роже? // Тебе й морозище зв’ялити не може!” (А. Кримський).