ПОЕЗІЯ другої половини XX століття

ПОЕЗІЯ другої половини XX століття

Історія літератури

Шістдесятники – творче молоде покоління 1960-х років, сформоване в період тимчасової “відлиги” радянського режиму, засудження сталінізму й часткової реабілітації деяких представників “розстріляного відродження”. Виникнувши спочатку у вигляді культурницького руху (Клуб творчої молоді в Києві, 1959; “Пролісок” у Львові, 1961), це явище невдовзі перетворилося на опозицію до влади, набуло загальнонаціонального значення. Найповніше воно проявилося в літературі, що зазнала оновлення художніх форм, патетики романтизованого гуманізму. Подіями тих літ стали неординарні дебюти І. Драча, М. Вінграновського, В. Симоненка, В. Голобородька. Творче покоління шістдесятників не обмежується одним десятиліттям.

До них належать автори, які ввійшли в літературу в 1950-х роках (Д. Павличко, Л. Костенко) або розкрили можливості свого таланту на межі 1960-1970-х років (Б. Олійник). Термін “шістдесятники” стосується також прозаїків (Є.

Гуцало, Гр. Тютюнник, І. Дзюба).

“Празька школа поетів” – умовна назва українських поетів міжвоєнного двадцятиліття, які творили переважно в Празі й Подєбрадах: Є. Маланюк, Ю. Дараган, Л. Мосендз, Юрій Клен, Н. Лівицька-Холодна, О. Лятуринська, О. Ольжич, О. Теліга. Естетична платформа празької школи: яскравий неповторний історіософізм, націєтворчий пафос; “пражани” писали про свій час і про себе.

МУР (Мистецький український рух) – об’єднання українських письменників в еміграції з метою консолідувати українських літераторів, які після Другої світової війни опинилися в таборах для переміщених осіб переважно в Німеччині та Австрії. МУР заснований 1945 р. в Німеччині. Головою об’єднання був У. Самчук, котрий висунув ідею “великої літератури”, яка базувалася на тому, що література є одним із найголовніших чинників духовного самовияву нації і чи не єдиним в умовах її бездержавності. До МУРу входили: І. Багряний, Є. Маланюк, У. Самчук, Т. Осьмачка та інші (“Літературознавчий словник – довідник”),

“Нью-йоркська група поетів” – об’єднання українських поетів-емігрантів, засноване 1958 р. в Нью-Йорку. Ця група поетів усвідомлювала “необхідність піднести українську лірику на новий щабель, переосмислюючи традиції рідного мистецтва слова і спираючись на модерні стилі й форми” (М. Ткачук). До “нью-йоркської групи” входили Б. Бойчук, Б. Рубчак, Ю. Тарнавський, Е. Андієвська, П. Килина, В. Вовк та інші. “Чинником єднання була спільна настанова, що кожен поет має йти окремо індивідуальною дорогою, виявляти власний літературний світ (що є стилем) і в тому сенсі бути інакшим, сучасним, модерним” (Б.

Бойчук). Ньюйорківці захищали естетичну концепцію самоцінності й новаторської дерзновенності мистецтва, відкидали традиційні стилі й форми, орієнтуючись на верлібр, що панував тоді в західноєвропейській літературі.

Теорія літератури

Верлібр (вільний вірш) – система віршованих рядків, ритмічна єдність яких грунтується лише на інтонаційній подібності. Рядки вільного вірша мають різну довжину, не поділяються на стопи: у них різна кількість наголосів і розташування їх довільне. Верлібр не має рим, унаслідок чого дуже часто зникає і поділ на строфи.

Уривки на розпізнавання

– Там дивний ліс зітхає ароматом

І ввесь дзвенить од гімнів п’яних птиць,

Співа трава, ніким ще не зім’ята,

І вабить сном солодких таємниць (“Стилет чи стилос?..”).

– Сонця хлюпочуться в озерах,

Спадають гуси до води,

В далеких пожиттєвих ерах

Мої розтанули сліди (“О земле втрачена, явися!..”).

– І застиг він на роки і на століття

В золотому німому захопленні:

– Дайте покататися, дядьку!

А ні, то візьміть хоч на раму (“Балада про соняшник”).

– І поверни у дні забуті,

Росою згадок окропи,

Віддай усеблагій покуті

І тихо вимов: лихо, спи!.. (“О земле втрачена, явися!..”)

– Та тільки тут веселий галас бою –

Розгоном бур і божевіллям хвиль.

Безмежжя! Зачарований тобою,

Пливу в тебе! В твій п’яний синій хміль! (“Стилет чи стилос?..”)

– Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї,

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої (“Пісня про рушник”).

– Будуть тебе кликать у сади зелені

Хлопців чорночубих диво-наречені (“Лебеді материнства”),

– Так хочеться пожити хоч годинку,

Коли моя розів’ється біда.

Хай прийдуть в гості Леся Українка,

Франко, Шевченко і Сковорода (“Як добре те, що смерті не боюсь я…”).

– І якщо впадеш ти на чужому полі,

Прийдуть з України верби і тополі (“Лебеді материнства”),

– Народе мій, до тебе я ще верну

І в смерті обернуся до життя

Своїм стражденним і незлим обличчям (“Як добре те, що смерті не боюсь я…”).

– Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,

Уже не ремствуй, позирай углиб,

У суще, що розпукнеться в грядуще

І ружею заквітне коло шиб (“Як добре те, що смерті не боюсь я…”).

– Поезіє, сонце моє оранжеве!

Щомиті якийсь хлопчисько

Відкриває тебе для себе,

Щоб стати навіки соняшником (“Балада про соняшник”).

– Можеш вибирати друзів і дружину,

Вибрати не можна тільки батьківщину (“Лебеді материнства”).

Цитатник

Про А. Малишка і “Пісню про рушник”:

– Нема сумніву, що музикальні здібності Малишка відкрили його душу для народної пісні. Він писав, що його “напували” з дитинства піснями, але головнішим було те, що його душа постійно й жадібно прагнула того трунку… Малишко мав хист музиканта, який виявлявся у звуковій структурі рядка й строфи, в доборі образів звукового ряду, які робили його поезію дзвінкою, пісенною.

(Д. Павличко)

Про В. Симоненка:

– Не примеркла з літами поетична зоря Василя Симоненка. Горить високим, чистим світлом у небі українського красного письменства… по алмазному блиску пізнаємо її серед інших… Його поезія живе, їй відкритий шлях до юнацьких сердець, до народу, до України, – нині вже оновленої, незалежної, соборної – вона навіки увінчала поета своєю любов’ю.

Справді, ніби молодий витязь, звівся він у нашій поезії, і так виразно чуємо його свіжий, мажорний, юнацьки бадьорий голос.

(О. Гончар)

– Все своє коротке життя Василь Симоненко прожив із цією трепетною внутрішньою готовністю до подвигу… серед нас не було й немає поета більшої громадянської мужності, більшої рішучості, більшої безкомпромісності, ніж Василь Симоненко.

(І. Світличний)

Про В. Стуса і вірш “Як добре те, що смерті не боюсь я…”:

– Він мав неймовірно гострий профіль, який згодиться і для карбівень нашого часу. А такі профілі мають вплив на добу, хоч вона не завжди про це підозрює.

(І. Драч)

– Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки… Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу і простору. І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив.

(Ю. Солод)

Про І. Драча і “Баладу про соняшник”:

– …Без нього сучасний літературний перебіг не мислиться. Не мислиться без “Кирилових крил”, без “на рівні вічних партитур”, без “соняшника”, який їздить на велосипеді, без “планетарної причетності” – одне слово, без тих фірмових, суто Драчевих знаків, які стали називними, афористичними.

(Б. Олійник)

– Сонце – та вогнєпоклонські мотиви проймають увесь дотеперішній доробок І. Драча.

(А. Ткаченко)

Про Є. Маланюка:

– Кредо Є. Маланюка – духовний заповіт Лесі Українки: “Лиш тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив”. Його найвища любов – Україна, однак не рабська, а державно-незалежна, мудра і горда.

(П. Кононенко)

– Напружений, незломно-гордий,

Залізних імператор строф –

Веду ці вірші, як когорти,

В обличчя творчих катастроф.

(Є. Маланюк)

Літературний диктант

1. Кого називають “імператором залізних строф”?

2. До якої поетичної школи належить Євген Маланюк?

3. До якого жанру близький вірш “Лебеді материнства”?

4. Ліричний герой якого твору обіцяє в смерті обернутися до життя “своїм стражденним і незлим обличчям”?

5. Що нагадує поезія ліричному герою “Балади про соняшник”?

6. Ліричний герой якого твору ставить риторичні питання “Де сині ниви, в сум пойняті, де чорне вороння лісів?”

7. Уміння бачити красу в повсякденні – провідний мотив твору….

8. Кому обіцяє доземно уклонитися ліричний герой вірша “Як добре те, що смерті не боюсь я…”?

9. До якого літературного роду належить “Балада про соняшник”?

10. Який твір, покладений на музику П. Майбороди, став народною піснею?

11. Ліричний герой якого твору стоїть перед проблемою вибору – чисте мистецтво чи огненне слово для вдосконалення світу?

12. У вірші “Лебеді материнства” утверджується думка, що не можна вибирати батьківщину і….

13. Хто автор вірша “Стилет чи стилос?..”

14. З якими міфічними істотами порівнюються дівчата у вірші “Лебеді материнства”?

15. Завершіть речення “Я візьму той рушник, простелю, наче долю, в тихім шелесті трав, в щебетанні…”.

16. У якому творі наявні образи “гіпнотичних кобр” і “золототілих дів”?

17. До якого покоління поетів належить В. Симоненко?

18. Мрія про повернення на рідну землю – провідний мотив твору….

19. Кого називають “витязем молодої української поезії”?

20. Якого поета називають “сонячним”?

21. Кого називають “українським Одіссеєм”?

22. Хто з поетів останню частину свого життя провів на Колимі в таборі?

23. Яким віршовим розміром написана “Балада про соняшник”?

24. Який вірш завершується словами “Безмежжя! Зачарований тобою, пливу в тебе! В твій п’яний синій хміль!”?

1 “Баладу про соняшник” внесено до цієї таблиці умовно, оскільки це не суто ліричний твір, а ліро-епічний.

(2 votes, average: 2.50 out of 5)

Твір на тему: ПОЕЗІЯ другої половини XX століття