|  | 

Поняття про сім’ю як один із факторів розвитку особистості

Особлива роль належить сім’ї на початку життєвого шляху дитини. У стосунках між батьками і дітьми конкретизуються, набувають цілком предметних форм моральні принципи і норми нашого життя, формуються уявлення дитини про навколишній світ та людські взаємини. Родина залучає її до існуючих у суспільстві соціальних цінностей і відносин. Сім’я має величезний діапазон суто родинних можливостей і засобів виховання та розвитку дитини.

Саме у сім’ї, формуються основи характеру людини, її ставлення до праці, моральних, ідейних і культурних цінностей. Справжнє виховання дітей – це передусім духовна творчість батьків, творення радості й добра, цікавого, змістовного життя для дитини і себе, формування та розвиток особистості дитини, а водночас вихователів. Виховання дітей у сім’ї передбачає постійне й активне спілкування їх з батьками. Найближчих і найулюбленіших людей – батька і матір, дитина вважає найсправедливішими і найкращими. “Хочу бути, як мати, як батько” – звична дитяча фраза.

Дитина росте, розширюються межі її спілкування, вона зустрічає інших людей, яких може ідеалізувати, але образи батька і матері впливають на неї протягом усього життя, їх приклад завжди перед очима дітей. Готовність батьків відгукнутися на чужу біду, їх привітність та стійкість у боротьбі з труднощами і життєвими незгодами глибоко западають у душу дитини. Природні доброта, справедливість матері стають часткою особистого досвіду дітей, так само як батькова суворість, вимогливість. Інколи батько може бути і скупим на ласку, похвалу.

Та для сина чи дочки він – уособлення розумності, врівноваженості, сили, впевненості у собі. Саме в батька вчиться син сміливості, витримки, вірності в дружбі, людській і чоловічій гідності. Дитині потрібні і материнська ласка, і батьківська вимогливість.

Чим більше у батьків і дітей спільних справ, захоплень, тим ширший, глибший вплив дорослих, тим більшої ваги набирає їх приклад. Діти уважно придивляються до всього навколо. Коли дитина помічає, якою повагою користуються батьки, їй так само хочеться заслужити у майбутньому повагу людей. Перші уявлення про честь, обов’язок дитина одержує не стільки з батьківських слів, скільки зі спостережень за їх вчинками. Тому поведінка батьків, їх свідомість і відповідальність, моральність справ і вчинків – головний фактор успішного виховання дітей.

Дитина незалежно від того, мала вона ще чи доросліша, постійно потребує батьківської любові. В. О. Сухомлинський писав, що у дітей свої уявлення про добро і зло, про людську гідність, свої критерії краси. І дуже важливо, щоб дитина не дивилася на батька і матір як на випадкових, сторонніх людей, що намагаються проникнути до її внутрішнього світу. Поспішність, небажання вислухати і зрозуміти те, що відбувається у складному світі дитини, самовдоволена певність у непогрішимості власного життєвого досвіду – ось що насамперед створює психологічний бар’єр між батьками і дітьми.

Щоденно спостерігаючи за своєю дитиною, батьки нібито знають її значно більше, ніж інші. Та зміни, що з роками відбуваються у дитині, часто бувають занадто швидкими для батьківських очей. Дитина росте, змінюється, а люблячі батьки нерідко бачать її все ще колишньою. Які великі такт і вміння необхідні, щоб відшукати правильний підхід до дитини у кожний віковий період її життя: дитинство, отроцтво, юність.

Дитина відчував, чи стоїть за батьківськими вимогами прагнення одержати перемогу в боротьбі за владу над нею, чи така вимогливість породжена справжнім піклуванням про її гідну поведінку. Зрозуміло, що чим більше поважають людину, тим більше вимог до неї ставлять. Але не варто забувати, що позитивні якості виховує тільки вимогливість, яка грунтується на доброті.

Сімейне виховання дітей є спільною справою батьків. Але, безумовно, існує певна відмінність у характері батьківського та материнського впливу на дитину. Роль батька і матері в сім’ї визначається передусім особистістю кожного з них.

Родинний досвід свідчить, що авторитет батьків, любов до них дітей, як правило, нероздільні. Що ж до розмежування виховних функцій між матір’ю і батьком, то тут домінує не стільки стать, скільки особа вихователя. Інша справа, що особистий приклад батьків, як провідний фактор сімейного виховання, легше засвоюється і швидше прищеплюється у межах однієї статі. Для хлопчаків – взірець поведінки найчастіше батько, для дівчаток – матір.

Разом з тим батько з матір’ю доповнюють одне одного у вихованні дітей. Але їх виховна діяльність, єдина за цілями, завданнями і змістом, відрізняється формами і методами впливу. Важливо також враховувати, ще для дитини мати і батько мають водночас бути: джерелом емоційного тепла і підтримки, без яких дитина відчуває себе беззахисною і безпомічною; владою, директивною інстанцією, розпорядниками благ, покарань і заохочень; взірцем для наслідування, уособленням мудрості і особистих людських якостей; старшими друзями і порадниками, яким усе можна довірити.

Однак співвідношення перелічених функцій, значення кожної з них для дитини з віком змінюються. Так, скажімо, емоційна прихильність дитини (звичайно більша до матері, ніж до батька) в міру зростання самостійності, особливо у перехідний вік, починає обтяжувати дитину. Погано, коли їй не вистачає любові батьків. Але й надмірність емоційного тепла може негативно позначитися і на хлопчиках, і на дівчатках.

Вона заважає формуванню у дітей внутрішньої автономії, не стимулює формування готовності перейти до самостійного життя. Найсприятливіші взаємини з батьками у дитини складаються тоді, коли вони здатні цінувати і її слухняність, і незалежність, прислухатися до її думки. Це, безумовно, сприяє вихованню самостійності, ініціативи, відповідальності юних громадян.

На думку вчених, існує декілька механізмів сімейної соціалізації, за допомогою яких батьки впливають на дітей. По-перше, заохочуючи певну поведінку дитини і караючи її за порушення встановлених правил, батьки тим самим прищеплюють дітям відповідну систему норм, додержання яких зрештою стає внутрішньою потребою. По-друге, наслідуючи батьків, орієнтуючись на їх приклад, дитина намагається у всьому бути подібною до них. І по-третє, знаючи внутрішній світ дитини, проблеми, що її хвилюють, батьки можуть і повинні допомагати формуванню її самовідданості, вмінню вірно розуміти навколишній світ і контактувати з ним.

Не завжди так гладко здійснюється взаємодія дитини з батьками. Життя вносить корективи у стиль їх взаємин. Взяти хоча б такий приклад: батьки вміло ведуть домашнє господарство, але дитина не має навиків щодо цього, оскільки її не залучали до такої діяльності.

Або навпаки – батько не має змоги займатися домашніми справами (ремонтом побутової техніки в домі тощо), і це бере на себе син. Отже, хоча конкретні риси особи дитини не обов’язково продовжують батьківські, та залежність тут, безумовно, існує. Перед батьками постає проблема, як, з одного боку, зберегти те цінне в моральному вихованні дітей, що притаманне традиціям родинного життя, а з другого – підвищити авторитет і роль сім’ї у регулюванні взаємин з дітьми.

Істотно впливає на ефективність виховного процесу те, наскільки і як враховуються вікові особливості дітей. Вже безпосереднє емпіричне спостереження свідчить про надзвичайно складне єство дитини, про “тендітність, тонкощі, вразливість, ніжність дитячого серця” і разом з тим про його “твердість, мужність, стійкість, здатність вибирати свою власну позицію, власну точку зору”.

Чи не найбільші труднощі батьки, педагоги і психологи вбачають у вихованні дітей підліткового віку – 12-13 років. У цей період відбувається активне фізичне зростання дитини, завершується процес статевого дозрівання, що природно накладає відбиток на її психіку і психологію. Вважаючи себе вже досить дорослим, підліток орієнтується на норми поведінки дорослих, хоча ще не володіє ні соціальною, ні моральною, ні психофізіологічною зрілістю.

Звідси – конфлікти у взаєминах, нервозність, часом смуток і розчарування. Причому підміна дійсної зрілості ілюзорною “дорослістю” дістає іноді вияв у спробах вживати “міцні” напої, палити цигарки і т. п. По-різному можна визначати специфіку дитячого та підліткового віку, але безсумнівно, що чимало рис особи дитини яскраво випиляються саме у дитинстві й отроцтві. Тому найбільша помилка, якої можуть припуститися батьки,- це ставитися до підлітка як до “недорозвиненого дорослого”. І замість того щоб виявляти свою повагу до його особистості, його проблем – протиставляти власну “мудрість” його “недосвідченості”. Природно, що вимогливість і апеляція до авторитету необхідні у поєднанні з глибоким розумінням душевних якостей, здібностей та можливостей дитини. А разом з тим винятково важлива єдність між настановами вихователів і їх власними вчинками.

Помилки у вихованні дітей звичайно породжуються не небажанням батьків бачити свою дитину хорошою людиною, а здебільшого їх неспроможністю забезпечити дітям умови для нормального розвитку. Відомо, наприклад, які згубні наслідки викликає у дітей пияцтво батьків. Воно калічить не тільки морально, а й фізично. Значна частина дітей у батьків, що зловживають алкоголем, народжується з ознаками олігофренії (розумової патології). Та й взагалі про яке виховання може бути мова у таких сім’ях?

Нормальний розвиток дитини, її моральне здоров’я можливі лише за умови, що дитина впевнена: я комусь дуже, дуже потрібна. Я для когось надзвичайно дорога. Хтось бачить у мені сенс свого життя. Але і я когось дуже ціную, без когось я не можу жити.

Можливо, це переконання не виступає у вигляді чіткої думки, але воно наповнює всю людську істоту дитини переживанням радості повноти життя. І цілком закономірно, що всі такі переживання впливають на формування почуття обов’язку, відповідальності людини перед людиною. З віком моральний розвиток дитини детермінується дедалі ширшим колом соціальних факторів і, передусім, безпосереднім соціальним оточенням, в якому разом з родиною істотну роль починають відігравати школа, друзі, однолітки. Так, за даними дослідження, проведеного в ряді московських шкіл, на запитання: “Хто користується у тебе більшим авторитетом?”, “З ким ти радишся?”, “Чия думка для тебе найважливіша?” матір назвали 75%, батька – 40%, товаришів – 33 % і вчителів – 18 %.Якщо колись у сім’ї панував усталений розподіл обов’язків і ролей між членами.

В Україні-12 % неповних сімей (найчастіше це матір і дитина),в яких виховується півтора мільйона дітей. Коефіцієнт розлучень досить великий-у середньому 3,7%(4,6%-у містах,1,9%- у селах). Зменшується народжуваність: якщо 1993 року кількість народжених на 1000 жителів становила в середньому 10,7,то 1997-го – лише 8,7,а 2000 року – 7,8.

Також збільшується мережа інтернат них закладів.

На 2000 рік їх налічувалось 668 з контингентом 144 тисячі учнів, серед них 21,6 тисячі дітей-сиріт, позбавлених батьківського піклування. Все це призводить до кризи сімейного виховання та відхилень у соціалізації молоді.

Типи сімей за стилем виховання

Соціологи, досліджуючи проблеми сучасних сімейних відносин, виявили наявність у нас чотирьох основних типів сімей.

Перший тип характеризується перевагою авторитарних відносин і відповідним розподілом сімейно-побутових ролей у родині. Інакше кажучи, контрольні й керівні функції тут закріплені за чоловіком, а роль жінки зводиться в основному до обслуговування та організації споживання.

У другому типі сімей існують певні суперечності між старими нормами і їх дією у наш час. Структура родинних ролей жінки включає керівництво виховним процесом. Отже, традиційні обов’язки жінок поєднуються з новими і тим самим посилюють її завантаженість.

Для третього типу сімей властиві нові норми рівності при збереженні авторитарних у своїй основі відносин. І якщо у вихованні дітей, інших повсякденних справах думка чоловіка переважає, то здебільшого лише в силу традицій. Увесь же тягар побутових обов’язків лягає на плечі жінки. Чоловік у повсякденних господарських справах, як правило, участі не бере.

Нарешті, у четвертому типі – спостерігається найповніша відповідність між сучасними сімейними нормами і їх реальним втіленням у житті подружжя.




Поняття про сім’ю як один із факторів розвитку особистості
Обратная связь: Email