ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ – Оригінальна література княжої Руси-України

УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА ХРЕСТОМАТІЯ для 9 класу

ПОВІСТЬ МИНУЛИХ ЛІТ

( Фрагмент)

В ЛІТО 1051. Поставив князь Ярослав Ларіона, русина родом, митрополитом у Святій Софії.

А тепер розкажемо, чому так названо Печерський монастир.

Князь Ярослав любив село Берестове і церкву, яка була там, і допомагав багатьом священикам, серед яких був і Ларіон, муж книжний і посник.

Ходив Ларіон із Берестового на Дніпро, на гору, де зараз стоїть старий монастир Печерський, а там був ліс великий. Викопав він печерку малу, на два сажні, і, приходячи з Берестового, одспівував там години і молився тайкома. Потім князеві Ярославові спала на серце думка поставити його, Ларіона, митрополитом у Святій Софії. А печерка його так і залишилася. Не в довгому часі знайшовся якийсь чоловік, мирянин із міста Любеча, котрий поклав собі на думку іти у світ прочанином. І подався він у грецьку землю, на гору Афон, побачив там монастирі, обійшов їх і, полюбивши чернецьке життя, попросив одного ігумена, щоб той постриг його в ченці.

Той постриг його, дав йому ім’я Антоній, наставив і навчив, як жити по-чернецькому. І, благословивши, відпустив його назад. Антоній прийшов у Київ і став думати, де б йому оселитися. Ходив по монастирях, але не вподобав їх. І став блукати по дебрях і горах, шукаючи собі місця. І вибрався на гору, де Ларіон викопав печерку, і возлюбив те місце, і поселився в ній. І став тут жити, годуючись хлібом сухим, і то через день, і води споживаючи в міру.

Копав печеру і не давав собі спочинку ні вдень ні вночі, перебуваючи в трудах невсипущих.

Потім довідалися добрі люди й приходили до нього, приносили все, що треба на споживу йому. І став він скоро відомий як великий Антоній.

Опісля ж, коли помер великий князь Ярослав, владу взяв його син Ізяслав і сів у Києві. Довідавшись про праведне життя Антонія, прийшов Ізяслав сюди з дружиною своєю і попросив у Антонія благословення. І приходили до нього люди, і він почав приймати їх, постригати кого, і зібралось у нього братії числом дванадцять. Викопали вони велику печеру, і церкву викопали під землею, і келії, які й досі збереглись під старим монастирем. Коли зібралися докупи ченці, сказав їм Антоній:

– Живіть собі самі, і поставлю вам ігумена, а сам я хочу піти на ту гору один, бо звик жити на відлюдді. Прийшов Антоній до гори і викопав іншу печеру, яка зараз над новим монастирем, і в ній закінчив свої дні, живучи скромно, не виходячи нікуди з печери сорок літ. У ній лежать мощі його і до цього дня.

З тих днів і розпочинається Печерський монастир; від того, що жили ченці спершу в печерах, і назвався він Печерським. Після того було поставлено ігуменом Феодосія. І коли жив Феодосій у монастирі й приймав усіх прочан, хто приходив до нього, – прийшов до нього і я, слабий недостойний раб, і прийняв він мене, а було мені від роду тоді сімнадцять літ. Написав я се і визначив, у який рік почався Печерський монастир і ради чого називається він Печерським.