|  | 

ПРИСЛІВ’Я, ПРИКАЗКИ, ЗАГАДКИ

“Пареміографія – розділ фольклористики: збирання, систематизація та оприлюднення друком паремій. Пареміографія невіддільна від пареміології.

Пареміологія, або приказкознавство, – розділ фольклористики, що займається мовним і структурним аналізом паремій – прислів’їв і приказок” (Анатолій Волков).

“Пареміографія – це частина фольклору, яка об’єднує найкоротші жанри, що в образній формі відтворюють найістотніші явища і реалії дійсності: прислів’я, приказки (приповідки) та їх жанрові різновиди – вітання, побажання, прокльони, порівняння, прикмети, каламбури, тости. Це – словесні мініатюри, що в процесі формування закріпились як своєрідні усталені формули, образні кліше” (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик).

“Паремія (грец. рareimia – прислів’я) або провербіум (лат. – приказка, прислів’я) – 2) Видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування (прислів’я, приказки). Часом пареміями звуть також інші малі жанри фольклорної прози: загадки, заклики, зичення, прикмети, примівки, прокляття, скоромовки” (Людмила Волкова).

“…В сучасній науці паралельно із термінами “прислів’я” і “приказка” на означення жанру вживається термін “паремія” (від гр. paroimia – притча).

Від цього слова утворились назви “пареміографія” – записування, збирання прислів’їв та “пареміологія” – наука про прислів’я, їх дослідження, пояснення. Проте обидва терміни часто вживаються паралельно чи взаємозамінюють один одного. Окрім фольклористики прислів’я і приказки вивчає мовознавство (фразеологія).

Але між цими дослідженнями існує істотна різниця. Фольклористи розглядають паремії як жанр народної словесності, аналізують їх з точки зору композиції, художньо-образної структури, ідейного навантаження. Мовознавці розглядають лише лінгвістичний аспект: відносять їх до розряду мовних фразеологізмів, пояснюють лексичне значення (пряме і переносне), вивчають вживання у живому мовленні та ін.” (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик).

“Прислів’я – це короткі сталі афористичні вислови, в яких у художній формі виражено судження народу про життєві явища… Прислів’я справедливо вважають вираженням народної мудрості і народної філософії… На відміну від інших жанрів прислів’я охоплюють найрізноманітніші аспекти дійсності…

Прислів’я досить стійкі, менше від інших жанрів піддаються варіантності. Основою цього є той факт, що вони правдиво відтворюють життєві спостереження і дають оцінку певним явищам. Стійкість підсилюється і тим, що прислів’я є творами афористичними і легко запам’ятовуються.

Характерна ознака прислів’їв та приказок виявляється в можливості передавати загальне в конкретному” (Михайло Грицай).

“Прислів’я і приказки – це стійкі афористичні вислови, що у стислій, точній формі висловлюють думку про певні життєві явища, реалії дійсності, людські риси, вчинки і т. п. у їх характерних і специфічних ознаках. Узяті з різних джерел народної словесності на основі безпосередніх спостережень над навколишнім життям, вони відзначаються влучністю вислову і загущеністю думки; увібравши світогляд народу і його багатовіковий досвід, становлять невід’ємний пласт народної філософії – скарбницю мудрості” (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик).

“Прислів’я та приказки схожі між собою і становлять по суті один жанр народної творчості. Відмінність між ними полягає, головним чином, в тому, що прислів’я висловлюють більш повні твердження, які містять у собі певне міркування і висновок, а приказка – лише натяк на висновок… Приказка може перетворитись на прислів’я, коли міркування, дане натяком, набуде розширеності, узагальненості” ( П. Попов).

“На відміну від прислів’я приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів’я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду. Вона переважно є неповним реченням або частиною речення” (Людмила Волкова).

“Відносячись до одного жанру, прислів’я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів’я – довершений за змістом вислів, який становить граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, що має двочленну структуру: “Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш”. За визначенням В. Даля, прислів’я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання.

Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Приказка – це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: “Гнатися за двома зайцями”. Прислів’ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів’я” (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик).

“Принципи творення образу в прислів’ях мають свою специфіку. Оскільки судження тут виражається однією фразою і тому немає змоги дати розгорнуте змалювання явищ життя, автори прислів’їв шукають місткої образності. Саме тому в творах цього жанру використані з великою віддачею різні поетичні засоби” (Михайло Грицай).

Жанрові різновиди паремій (за Мар’яною і Зоряною Лановик):

1. Вітання – сталі вислови-кліше, які говорять при зустрічі знайомої людини. Окрему групу становлять святкові вітання, тобто усталені фрази, якими вітають один одного лише у певені свята.

2. Побажання – словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку.

3. Тости – застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям.

4. Побажання-подяки.

5. Прощання.

6. Формули-побажання до певних нагод: з нагоди народження дитини, застосовані у похоронному обряді.

7. Прокльони – своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині.

8. Присяги – словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо чи нещастя повинно впасти на неї.

9. Приказки-застереження – формули, якими один співрозмовник спиняє іншого (або й самого себе), щоб не сказати зайвого.

10. Прикмети – сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов’язуються з кліматичними чи погодними змінами, які впливають на наслідки хліборобської праці.

Народний календар – перелік прикмет на кожен день року і пов’язана з ним народна мудрість.

11. Народні порівняння – стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності. подібності, спорідненості.

12. Афоризми – короткі влучні оригінальні вислови, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, подеколи несподівано парадоксальній.

13. Каламбури – сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці. Вони вживаються здебільшого в сатиричному, іронічному контексті.

14. Діалогічні каламбури чи стягнені анекдоти, які в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності.

15. Казкові зачини і кінцівки.

16. Дитячі примовки, скоромовки, дражнилки (жанри дитячої пареміографії).

“Загадка (від “гадати” – думати, вгадувати) – жанр фольклору, дотепне запитання, часто у віршованій формі”.

“Загадки – бистроумні й дотепні питання, в яких повинна критися також відповідь на них” (Володимир Гнатюк).

“Загадка – це афористичний твір, що складається з стислого поетичного, часто ритмізованого вислову, в якому певний предмет чи явище зображується через його метафоричний еквівалент” (Лідія Дунаєвська).

“Загадками називаються короткі, стислі поетичні твори, в основі яких є метафоричні запитання. Найчастіше в загадках на основі названих однієї чи кількох рис відомих предметів або явищ належить одгадати інші (“загадані”) предмети або явища” ( П. Попов).

“Загадки – це стислі поетичні запитання, мудрі сентенції, які в “прихованій”, часто нарочито завуальованій формі зображають окремий предмет чи явище через інші – на основі їх певної спорідненості, подібності, часом ледве вловимої і навіть далекої” (Іван Березовський).

“Загадки – це короткі твори, в основі яких лежить дотепне метафоричне запитання, що передбачає відповідь на нього. Щоб знайти відповідь – відгадку, потрібно вміти зіставляти життєві явища на основі їх спорідненості чи подібності за певними ознаками, рисами, характеристиками. Звідси й назва “загадка” від “гадка” – думка, “гадати” – думати, мислити.

Специфіка загадок полягає в тому, що в них у завуальованій алегоричній формі зашифровано якийсь предмет чи явище і треба відшукати його первісне значення. Тому деякі учені, аналізуючи художню форму загадок, твердять, що “кожна загадка композиційно – одночленний паралелізм, другим членом якого є відгадка” (Мар’яна Лановик, Зоряна Лановик).

“Загадка – це короткий афористичний фольклорний твір, побудований на інакомовності, метафорі, алегорії, описові предметів, явищ, живих істот у хитромудрій запитальній чи стверджувально-констатуючій формі (де це питання відчувається) і потребує відгадки. відповіді, розшифрування зумисне закодованої символічної інформації з метою:

– активізації пізнавальної діяльності;

– формування навичок логічного, абстрактного мислення;

– розвитку кмітливості, спостережливості;

– естетичної насолоди;

– розваги, гри

І опосередкованого виховання чи випробування розумових здібностей людини за певних обставин” (Микола Дмитренко).

“Створити загадку – значить дуже стисло описати за допомогою певних яскравих метафоричних образів кілька найхарактерніших для предмета чи явища ознак (матеріал, форму, звук, колір, кількість, дію, призначення, застосування, оточення)… Відгадати її можна лише шляхом логічної заміни зображених метафоричних образів реальними.

Загадки-метафори складають основу жанру” (Лідія Дунаєвська).

Класифікація загадок за І. Франком (“Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних”):

Анімістичні (в яких неживі предмети, сили і явища природи представлені як живі істоти, тобто персоніфіковані або одухотворені);

Зооморфічні (загадки, де сили природи зображені у вигляді звірів);

Антропоморфічні (такі, де явища природи і реалії дійсності порівнюються з людьми і людськими взаєминами);

Четверта група (в яких явища чи предмети порівнюються з іншими явищами чи предметами).

“Українські народні загадки відзначаються багатством тематики і художньої форми. Предметом, об’єктом художнього відтворення тут є навколишній світ: від зоряного неба, оточуючої природи, картин виробничого та родинного побуту аж до абстрактних понять (радість, журба) та образів з громадського життя (десяцький, швець, солдат, ледар)” (Іван Березовський).

Класифікація загадок за тематичними рубриками (за Іваном Березовським):

1. Природа: небо, земля, явища природи, рослинний світ, тваринний світ.

2. Людина: фізична природа людини: будова житла, життя і смерть, матеріальне життя людини: їжа, одяг, взуття, речі домашнього вжитку.

3. Трудова діяльність людини: освіта, музика, звичаї та обряди, абстрактні, загальні, умовні та зібрані поняття; головоломки, шаради та різноманітні запитання.

4. Різні.

“Російська дослідниця М. О. Рибникова цілком справедливо зауважувала, що загадки позначають видові, а не родові поняття, тобто в них описуються морква, буряк, цибуля, а не овочі; вівця. Баран, корова, кінь, кіт, а не домашні тварини” (Лідія Дунаєвська).

“Найголовнішими ознаками художньої специфіки жанру загадок є конкретність теми, лаконізм, конденсованість думки, надзвичайна стійкість традиції та велика усталеність образності. І. Франко саме цю усталеність вважав головною причиною того, що саме в жанрі загадки найбільше збережені давній зміст і форма. Він зазначив, що загадки “уложені в дуже узлуватій, стереотипній формі і менше, ніж всякі інші твори народні, підлягають змінам, а затим докладніше переховують сліди далекої старини” (Іван Березовський).

“Основними рисами художньої форми загадок є стислість, лаконічність, сконденсованість думки й вислову. Характер образності в загадках максимально конкретний, пов’язаний з реальним навколишнім життям і побутом народу…

Будучи багатими на мальовничі, пластичні елементи, загадки відзначаються різноманітністю ритму, рим, багатством асонансів і алітерацій. Своїм оформленням загадки, як і прислів’я, займають проміжне місце між поезією і прозою, однак ближчі до поезії” ( П. Попов).

“Лексика загадок, їх образний світ відображає моральні, філософські, соціально-історичні погляди їхніх творців. Через загадку можна побачити побут українського селянина, конкретні предмети вжитку, визначити форми трудової діяльності, господарські інтереси, етнографічні деталі певного часу. Загадка дуже тісно прив’язана до своєї доби з її історико-етнографічними особливостями. Проходять роки, зникають з ужитку певні предмети, з’являються нові.

Відповідно відживають архаїчні, з’являються нові загадки, переосмислюються старі” (Лідія Дунаєвська).

“Одне із перших міркувань стосовно загадки належить Арістотелю, який вважав її різновидом метафори (“метафори включають в себе загадку”). Термін “загадка” у східних слов’ян зафіксовано 1649. Визначення загадки в українській фольклористиці вперше запропонував І. Срезневський: “Загадки. Плод народного остроумия. Они вообще носят отпечаток какой-то обдуманности и затейливости”.

Сучасні авторитетні пареміологи Р. Джорджес і А. Дандіс кваліфікують загадку як “вербальне висловлення, яке містить один, два або більше дескриптивних елементів (ДЕ). Ці дескриптивні елементи можуть знаходитись в опозиції, і референт їх повинен бути відгаданий” (Федір Євсєєв).

“Загадкам надавали на ранньому етапі їх розвитку магічного значення, тобто приписували їм певний вплив на стан господарства, родини, на розквіт або занепад життя. Вдале одгадування загадок вважалося ознакою розуму і щастя людини. Навпаки, невміння одгадувати загадки вело, за народними уявленнями, до невдач, нещастя, навіть до загибелі людини” ( П. Попов).

1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (2 votes, average: 4.50 out of 5)

Твір на тему: ПРИСЛІВ’Я, ПРИКАЗКИ, ЗАГАДКИ




ПРИСЛІВ’Я, ПРИКАЗКИ, ЗАГАДКИ
Copyright © Школьные сочинения 2019. All Rights Reserved.
Обратная связь: Email