|  | 

ПРО БАЙКУ

БАЙКА У СВІТОВІЙ ЛІТЕРАТУРІ

ПРО БАЙКУ

Здається, байка просто бреше,

А справді – правду ясну чеше…

Леонід Глібов

Байка належить до найдавніших жанрів словесного мистецтва. В основі цього твору лежить дуже стисла розповідь про певну особу чи подію, з якої випливає повчальний висновок. Авторів байок називають байкарями.

Байка, як і міф, дає людині відповіді на численні запитання: як достойно жити, як дружити, любити, працювати, чого навчатися. Тобто, у байці відображено закони людського життя, народну мудрість, основи моралі.

Шлях розвитку цього жанру довгий і своєрідний, започаткований в усній народній творчості. Ми знаходимо елементи байки в казках про тварин, у прислів’ях, пізніше вона стає самостійним літературним жанром. Учені вважають, що першу байку було створено в Давній Греції у VIII – VII ст. до нової доби.

Героями цього твору були Соловей і Яструб, темою – засудження жорстокої і несправедливої поведінки правителів. Найдавніші байки стали джерелом сюжетів та образів для наступних поколінь байкарів, які надавали своїм творам виразних національних рис, прагнули бути оригінальними в повчальних висновках.

Традиційні образи байок складалися віками, переважно ними були тварини. Тому й назви творів відповідні: “Соловей і Яструб”, “Ворона й Курка”, “Вовк і Віслюк”, “Вівця, Пес і Вовк”. У цих персонажах втілено різні типи людей з певними рисами характеру, манерою поведінки.

Наприклад, сильну людину порівнювали з левом, хитру – з лисицею, жадібну й нетямущу – з вовком, незграбну й жорстоку – з ведмедем, нерозумну – з віслюком.

На перший погляд, байка подібна до казки про тварин. Це сюжетний твір повчального змісту, персонажами якого виступають люди, а також тварини, рослини, предмети, що розмовляють і діють як люди.

Головні ознаки байки:

Невелике, переважно віршоване оповідання;

Складається з розповіді й повчання (моралі);

Герої – люди, тварини, рослини,

Предмети; алегоричність; повчальність; мораль.

Байка – невелике, переважно віршоване оповідання повчального змісту, героями якого виступають люди, тварини, рослини чи предмети.

Та на відміну від казок, байки мають здебільшого віршовану форму. Вони починаються чи завершуються повчальним висновком, сформульованим у декількох рядках, що називається мораллю.

У байках через образи тварин, рослин або предметів відображено риси людських характерів. Такий художній засіб називають алегорією.

Імена або назви персонажів байок не випадково пишуться з великої букви, хоч у звичайній мові вони вживаються як загальні. Ця особливість пояснюється тим, що в героях байок втілено образ конкретної людини, а не багатьох представників людського суспільства.

Особливості жанру байки позначилися й на мові цих творів. Мову байок називають алегоричною, а також езоповою, чи езопівською,- за іменем давньогрецького байкаря Езопа, якого вважають родоначальником цього жанру. Творчість Езопа є невичерпним джерелом тем і сюжетів для байкарів різних епох.

Продовжувачем Езопа був Федр, митець із Давнього Риму. Багато сюжетів Езопових байок він творчо переробляв і викладав латиною у формі віршів. Використовував Федр і оригінальні сюжети.

У своїх байках поет засуджував гніт і насильство, висміював ледарів, нероб, хвальків.

Ще один етап розвитку світового байкарства пов’язаний із творчістю французького поета Жана де Лафонтена. Саме він у XVII столітті звеличив жанр байки. Сюжети творів Лафонтен запозичував у Езопа, Федра, давньоіндійських байкарів, але переробляв так, щоб надати своїм байкам колориту сучасної йому Франції.

Лафонтен із гнівом говорив про нерівність і несправедливість, пихатість дворянства, лицемірство і користолюбність церковнослужителів, безчесність суддів.

Правдиво зображував життя свого народу, викривав гострі соціальні суперечності російський байкар Іван Крилов. Жанр байки здавна розвивався і в Україні. Байкарське мистецтво тут представлене іменами Григорія Сковороди, Петра Гулака-Артемовського, Левка Боровиковського, Євгена Гребінки.

Найвищого розквіту українська байка сягнула у творчості Леоніда Глібова.

Алегорія – художній засіб, за допомогою якого узагальнене поняття розкривається через конкретний образ.

Езопова (езопівська) мова – алегоричне висловлювання думок з іронічними натяками й недомовками.

Чи добре ви запам’ятали?

Поняття: байка, алегорія, езопова мова.

Імена: Езоп, Федр, Жан де Лафонтен, Іван Крилов, Григорій Сковорода, Петро Гулак-Артемовський, Левко Боровиковський, Євген Гребінка, Леонід Глібов. Географічні назви: Давня Греція, Давній Рим, Франція, Україна.

Назви творів: “Соловей і Яструб”, “Ворона й Курка”, “Вовк і Віслюк”, “Вівця, Пес і Вовк”.

Запитання й завдання

1. Який твір називають байкою? Знайдіть у підручнику і прокоментуйте визначення байки.

2. Хто такі байкарі? Твори яких зарубіжних і українських байкарів вам відомі? Ілюстрації до яких байок вміщено в статті?

3. Назвіть традиційних персонажів байок. У чому полягає їхня особливість? Чи подібні вони до героїв казок про тварин?

4. Що таке алегорія? Як ви розумієте вислів: “Байка має алегоричний зміст” ?

5. Кого називають родоначальником жанру байки? Що таке езопова мова? 6. Що називають мораллю байки?

У якій частині твору може бути вміщено мораль?

1. Прочитайте епіграф до статті. Як ви його розумієте?

2. Видатний український учений-мовознавець Олександр Потебня зазначав: “Байка є одним із засобів пізнання житейських взаємин, характеру людини, всього, що стосується морального боку її життя”. Прокоментуйте його слова.

1. Що спільного між байкою і міфом? А між байкою і казкою?

2. Пригадайте головні ознаки казок про тварин і порівняйте їх із ознаками байки. Чим байка відрізняється від казки про тварин? Перевірте свої висновки за підручником.

Запишіть із пам’яті імена байкарів, про яких ви дізналися зі статті, щр Перевірте за підручником правопис цих слів.




ПРО БАЙКУ