|  | 

Проаналізуйте жанр літературної казки у творчості Е. Т. А. Гофмана (“Лускунчик або мишачий король”). Визначте традиції і новаторство митця

Проаналізуйте жанр літературної казки у творчості Е. Т. А. Гофмана (“Лускунчик або мишачий король”). Визначте традиції і новаторство митця.

Філософська казка Гофмана досить важка для дитячого сприйняття, як і проблеми, що вона торкається. Тільки дві казки Гофмана безпосередньо зв’язані зі світом дитинства: “Чуже дитя” і “Лускунчик і мишачий король”. “Лускунчика” важко віднести до якого-небудь визначеного жанру, у свій час це відзначив і В. Г. Бєлінський. Насамперед, у цій казці звертає на себе увагу не сюжет, не його примхливість, а тонкий аналіз психології дитини, осмисленню якого підлегле все інше. Подібна якість не відома ні народній казці, ні казкам бр.

Грімм. Як і інші романтики, Гофман з величезним інтересом відноситься до дитинства. Для нього – це країна, що існує за своїм законами краси, недоступним для дорослої людини. І справа зовсім не у віці, як такому, у казках Гофмана зустрічаються дорослі і старі диваки – “ентузіасти”, як іменує їхній письменник, яким теж доступний світ казок. Казка “Лускунчик” досить своєрідна. Насправді, незрозуміло і смішно, що дорослий і навіть стара поважна людина, замість того щоб своїми золотими руками робити щось корисне, робить дивні іграшки, цілі іграшкові міста.

Але навіть ці диваки отруєні світом, у якому живуть. Усе в цих казкових іграшкових містах штучне, усе позбавлене душі. Вони живуть механічним життям, у якому збереглася лише видимість справжньої реальності. Так і припадають пилюкою на верхній полиці шафи, під склом, чудесні, але позбавлені життя іграшки дядюшки Дроссельмеєра.

Казку не можна “зробити”, вважає автор, навіть якщо ти митецький майстер, а тим більше купити або визначити їй ціну. Вона приходить сама до добрих і люблячих сердець, здатним розглянути навіть у виродливому Лускунчику внутрішню красу. Тому в трагічній війні, що веде Марі в захист самої непоказної іграшки, маленького виродка Лускунчика, такими нікчемними, незначними виявляються всі дорогі ляльки і загони блискучих гренадерів, що належать братові Марі, а механічні чоловічки, зроблені дядюшкою, і зовсім ні в чому не приймають участі. Світ дитинства і світ казки в Гофмана живуть одними законами, між ними немає розходження, але і те тільки в тому випадку, якщо дитина не стала передчасно маленьким старцем, що старанно копіює світ дорослих, як це столося з войовничим братом Марі, якого хвилює тільки зовнішня краса його солдатиків, можливість завжди перемагати і бути “великим полководцем”.

Йому смішні і незрозумілі переживання сестри, її прихильність до Лускунчика, що зовсім і не іграшка. Слід підкреслити, що в творчості Гофмана, яка ніби підводить підсумок романтичному сприйняттю дійсності, взагалі набагато глибше і складніше виглядають відносини людини із зовнішнім світом. Це знайшло своє відображення в значній модифікації його іронічного художнього методу в порівнянні з ранньоромантичною іронією. У творчості Гофмана долається цей ранньоромантичний культ суб’єктивізму та індивідуалізму.

Велич людини полягає для Гофмана в спілкуванні з реальним зовнішнім світом, що створює його. Поза цим спілкуванням Гофман не визнає ніякої іронії. Внутрішній і зовнішній світ, з погляду Гофмана, тісно взаємодіє, не дивлячись на всю свою протилежність і непримиренність. Людина прагне вирватися за межі зовнішніх обмежень, знайти порятунок від нікчемного, “сірого” плину речей – в мистецтві, у високих творчих поривах.

Проте творча особа не володіє у Гофмана Такою абсолютною могутністю, як у Новаліса. Поет у нього не маг і не чарівник. Людина може піднятися над чужою йому дійсністю (може іронізувати над нею), але вона зовсім не в змозі змінити її силою своєї фантазії. Матеріальне для Гофмана так само не викликає сумнівів в своєму існуванні, як і ідеальне.

У казці цілком зберігається двомірність Гофмана, двоплановість новели розкривається в протиставленні світу поетичної мрії, казкової країни Джинністан, світові реальної повсякденності. Головний герой – студент Бальтазар. Він поет, його інтуїція допомагає йому бачити людей такими, якими вони є насправді. У потворному негіднику і кар’єристі він бачить політичного тирана і деспота. Крихітка Цахес на прізвисько Ціннобер – це те потворне явище сучасної німецької дійсності, на яку спрямована сатира письменника.

Події відбуваються в одному з дрібних князівств. Спадкоємець померлого князя юний Пафнутій вирішив ввести в країні просвіту, щоб хоч якось виділитися. Абсурдність цієї реформи полягала в наступному: “Вырубить леса, сделать реку судоходной, насадить акации, научить юношество распевать на два голоса утренние и вечерние молитвы и привить оспу коровам”. Тут відчувається явна іронія Гофмана по відношенню до епохи Просвітництва, яка віджила своє. Раціоналізм і прагматизм створили обивателя, владою і багатством наділені тепер люди нікчемні.

Позитивна програма Гофмана – у торжестві поетичного світу Бальтазара і Проспера Альпануса не тільки над злом в особі Цахеса, але і взагалі над світом повсякденним і прозаїчним. Мабуть тому Бальтазар і тікає з лекцій професора, що вони нудні і відірвані від життя. Казка закінчується як і належить казці. Кандида і Бальтазар обов’язково одружаться, але Гофман не ідеалізує образ нареченої, оскільки бачить у ній риси тільки писаної красуні – не більше. Автор із задоволенням розвінчує помилкових кумирів і приводить читача до думки, що цінноберів створює юрба, суспільство, яке не здатне ні до творчості, ні до краси.

Цікавими є образи чарівників, яких виганяють із князівства Пафнутія. Обивателю не потрібні інакомислячі, творчий дар яких не підвладний законослухняному чиновнику. Інакомислячим у Німеччині був і Гофман, чарівний дар якого зробив його “дивовижним, великим генієм”. Письменник створив кілька капріччо – чарівних літературних казок – із вельми складним загадковим сюжетом, який відповідно до принципів саргіссіо (каприз, примха) – інструментального імпровізаційного музичного твору – відзначається неочікуваними поворотами, химерною зміною епізодів і настроїв, загальною фантастичною образністю. До капріччо або капріччоподібних творів можна віднести, крім “Принцеси Брамбілли”, де жанр саме так відзначений, і “Малюка Цахеса, на призвисько Цинобер”, і, звичайно ж, “Володаря бліх”, одну з найпримхливіших фантазій митця.

Сліпуча, барвиста, емоційно аж перенасичена матерія Гофманових капріччо не раз заганяла у безвихідь, заплутувала вчених і критиків, які робили спроби витлумачити ідейний, філософський, повчальний зміст цих аж надто складних творів.




Проаналізуйте жанр літературної казки у творчості Е. Т. А. Гофмана (“Лускунчик або мишачий король”). Визначте традиції і новаторство митця
Обратная связь: Email