|  | 

ПРОСТОРІЧНІ СЛОВА

Просторічними називаються слова та форми мовлення, вживання яких, за висловом Б. Томашевського, “не рекомендується літературними нормами, але які фактично у вільному, інтимному, непублічному мовленні охоче вживаються”. Наприклад: Двера, звиняйте, урем’я, жисть і т. д. До просторічних, таким чином, найчастіше відносять спотворені слова, які засвідчують низький рівень мовленнєвої культури – фактичний або ж умовний, тобто уживаний зі спеціальною метою – створення комічного враження, інтимізації процесу спілкування, створення колориту розмовної невимушеності і т. п. Від усіх інших шарів усного не літературного мовлення (діалектизми, жаргонізми, професіоналізми, арготизми) просторічні слова відрізняються тим, що їх уживаність не обмежена ні певною територією, ні формами спілкування, прийнятими в певних соціальних чи професійних групах людей. Емоційний же ефект від уведення таких слів до літературно нормованих текстів пов’язаний переважно з тим різким контрастом, який вони створюють, відступаючи від норми. В художній літературі просторічні форми використовуються здебільшого для мовленнєвої характеристики дійових осіб, а також для створення колориту невимушеності, живої розмовності, дуже часто з метою комічного увиразнення мовлення.

Наприклад: “- Сховай собі Бога в кишеню! – зареготавши, гукнув він (начальник міліції). – Покажи документи! Де твоя посвідка?” (В. Підмогильний); “І це має бути та сама Ганнуся?

У штанях, одна колоша вище підкачана за другу, у якійсь дурацькій куртці із ідіотським написом через усю спину – ось яке чупирадло зробилося з нашої Ган-ночки. Як мати не соромиться йти поруч такої дочки? Але не раз сама я чула, що не мама дочки, а дочка матері, особливо ж бабки, соромилась. “Ти тільки мовчи… Ти тільки нічого не говори на вулиці, бо мені встид, що ти по-англійському не вмієш”” (Д. Гуменна); порівняйте з просторічно-розмовним колоритом листа Ваньки Жукова “на деревню дедушке”: “…

А вчерась мне была выволочка. Хозяин выволок меня за волосья на двор и отчесал шпанди-рем за то, что я качал ихнего ребятенка в люльке и по нечаянности заснул. А на неделе хозяйка велела мне почистить селедку, а я начал с хвоста, а она взяла селедку и ейной мордой начала меня в харю тыкать.

Подмастерья надо мной насмехаются, посылают в кабак за водкой и велят красть у хозяев огурцы, а хозяин бьет чем попадя. А еды нету никакой. Утром дают хлеба, в обед каши и к вечеру тоже хлеба, а чтоб чаю или щей, – то хозяева сами трескают.

А спать мне велят в сенях, а когда ребятенок ихний плачет, я все не сплю, а качаю люльку” (А. Чехов).

До особливих різновидів просторічних форм належать так звані Сленг та Вульгаризми.

Термін “сленг” використовується у двох значеннях. У першому – ним позначають жаргонізми переважно англомовного походження. В другому – такі жаргонні слова та вирази, які перестали бути належністю лише окремих соціальних груп і перейшли до загальновживаних шарів просторічної лексики.

З цієї причини слова сленгового утворення можна назвати інтержаргонізмами, “наприклад, “ажур” у мовленні бухгалтерів означає “на сьогодні”, поза бухгалтерським середовищем – “усе гаразд”; “пасувати” в жаргоні картярів має значення “відмовлятися від гри до наступної роздачі карт”, у ширшому вжитку – “ухилятися від виконання своїх обов’язків””.

Найбільш згрубілі та лайливі форми просторічних слів та зворотів називаються Вульгаризмами (від лат. vulgaris – звичайний, простий), наприклад: паскуда, стерво, харя і т. д. Ось якою добірною лайкою (лише в перших чотирьох рядках – 13 лайливих слів) заклинає Дідона Енея в поемі І. Котляревського “Енеїда”:

“Поганий, мерзький, скверний, бридкий,

Нікчемний, ланець, кателик!

Гульвіса, пакосний, престидкий,

Негідний, злодій, єретик!

За кучму сю твою велику

Як дам ляща тобі я в пику,

То тут тебе лизне і чорт!

І очі видеру із лоба

Тобі, диявольська худоба.

Трясешся, мов зимою хорт!

Мандруй до сатани з рогами, Нехай тобі присниться біс! З твоїми сучими синами Щоб враг побрав вас, всіх гульвіс, Щоб ні горіли, ні боліли, На чистому щоб поколіли, Щоб не оставсь ні чоловік; Щоб доброї не знали долі, Були щоб з вами злії болі, Щоб ви шаталися повік”.

(Частина перша, строфи 56-57).




ПРОСТОРІЧНІ СЛОВА
Обратная связь: Email