Провідні мотиви лірики І. Франка

Я син народа, Що вгору йде, хоч був запертий в льох. Мій поклик: праця, щастя і свобода, Я є мужик, пролог, не епілог. І. Я. Франка Іван Якович Франко – письменник, громадський діяч, учений, філософ, літературознавець, критик і теоретик літератури.

Але з особливим захопленням ми говоримо про його літературний доробок. Не можна залишатися байдужим, читаючи його вірші зі збірок “З вершин і низин”, “Мій Ізмарагд”, “Із днів журби”, “Зів’яле листя”. Збірка “З вершин і низин” увібрала в себе найкращі вірші, присвячені боротьбі за краще майбутнє трудового народу. Вона була видана у 1887 році. І назва збірки не випадкова. “З низин”, тобто з народних мас, із иайбідніших глибин звучить його голос.

А “З вершин” – “це голос духа”, який закликає не сидіти, а шляхом боротьби дійти до світлих вершин, поваливши гнобительський лад – скалу: “Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить”, – Чують каменярі-революціонери сильний поклик. Як Антей, так і ліричний герой поезії Франка черпає сили від землі, рідного народу: Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бою сильніше стояти, Дай і мені!

Автор відчуває наближення соціальних змін і передає це в алегоричній формі у другій “Веснянці”: Гримить! Тайна дрож пронимає народи, – Мабуть, благодатная хвиля надходить… Мільйони чекають щасливої зміни… Найвизначнішим віршем збірки є “Гімн”.

У ньому вже відверто поет заявляє про прихід нового життя, повалення царизму, причому використовує дієслова минулого часу, щоб показати перемогу над злом як факт: Розвалилась зла руїна, Покотилася лавина, І де в світі тая сила, Щоб в бігу її спинила, Щоб згасила, мов огень, Розвидняющийся день? Риторичні запитання стверджують неминучість світлого прийдешнього. Ці ж мотиви звучать ще у ранній творчості Каменяра. Перебуваючи у тюрмі, він не падає духом, а ще й підтримує своїх товаришів: Треба твердо нам в бою стояти, Не лякатись, що впав перший ряд, Хоч по трупах наперед ступати, Ні на крок не вертатися взад.

Неабияке місце у творчості Франка займає рідна батьківщина. Тільки палкий патріот міг так написати: Ні, хто не любить всіх братів, Як сонце боже, всіх зарівно, Той щиро полюбить не вмів Тебе, коханая Вкраїно! Хіба не співзвучні рядки Володимира Сосюри з вірша “Любіть Україну”?

Збірка “Мій Ізмарагд” створена на переспівах із біблійних легенд, але автор подає нам свою мораль, мораль народу, тому й додає займенник “мій”. Провідні мотиви обох збірок – громадянські. Узяти хоча б вірш “Наймит”, де показано тяжке, безпросвітне життя наймита – народу. Але не вічно народові так жити.

Його свідомість уже прокидається. А завершує вірш палкий заклик до боротьби і віра в перемогу. Чудовим віршем цієї збірки є “Сідоглавому”: У ньому показано різко протилежні погляди лжепатріотів і справжнього сина свого народу на служіння батьківщині: Ти, брате, любиш Русь, Як дім, воли, корови, – Я ж не люблю її З надмірної любови. І ніби продовжує цю тему вірш “Декадент”. У ньому автор розкриває свою позицію народного борця.

Кожна строфа є запереченням до звинувачення Франка в декадентстві: Що в моїй пісні біль, і жаль, і туга – Се лиш тому, що склалось так життя. Та є в ній, брате мій, ще нута друга: Надія, воля, радісне чуття. Головною думкою вірша є слова: Який я декадент? Я син народа.

Дійсно, Франко був прологом, провідником передових ідей, а епілог – це кінець існуючому експлуататорському ладу. Якою теплотою, щирістю віє від інтимної лірики Франка, яка представлена збіркою “Зів’яле листя”! Сам пост назвав її ліричною драмою. М. М. Коцюбинський так оцінив цю збірку: “Се такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою чувства і розумінням душі людської, що, читаючи їх, не знаєш, кому оддати перевагу: чи поетові боротьби, чи гібетовї-ліри-кові, співцеві кохання і настроїв”.

Ця збірка ще раз доводить, що людині ніщо не чуже. Франко – титан революційної думки і в той же час тонкий лірик, тому й близький він нам як звичайна людина, яка вміє так вірно, красиво кохати, і як борець за нову батьківщину. До глибини душі проймають рядки, де автор оспівує свою кохану, з якою не судилося поєднати свою долю: Твої очі, мов криниця Чиста на перловім дні, А надія, мов зірниця, З них проблискує мені.

Ліричний герой наділений лицарськими рисами, як годиться справжньому чоловікові, він готовий взяти на себе всі удари долі, призначені коханій: Як в дорозі здиблю горе, Що тобі несе удар, Сам його на себе справлю І прийму його тягар. Франко відмінно знає українські пісні, тому багато його віршів із збірки перегукуються з народною піснею. Дівчину він порівнює з червоною калиною, горіховим зерням.

Фігурують часто і образи-символи: зелений явір, червона рожа, дубочок кучерявий. Вірші часто починається з вигука “ой”: Ой, жалю, мій жалю, Гіркий непомалу! Упустив я голубочку Та вже не спіймаю. Ліричний герой – мужня людина, він не дорікає коханій за нерозділене кохання, а шукає забуття. Тамує свій сердечний біль у зустрічі з природою: Неси ж мене, коню, но чистому полю, Як вихор, що тутка гуляє, А чень утечу я від лютого болю, Що серце моє розриває.

Вірші збірки “Зів’яле листя” настільки мелодійні, що хочеться назвати їх піснями. Та й багато віршів покладено на музику: “Безмежнеє поле”, “Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, “Розвійтеся з вітром…”, “Червона калино…” і багато інших. І. Я. Франка по праву можна поставити в один ряд із такими славетними іменами як Данте, Петрарка, Пушкін, Єсенін, які так ніжно оспівали своїх коханих Лауру, Беатріче, Анну Керн. Звичайно, у збірці дуже багато присвячено віршів Ользі Рошкевич – першому, але нещасливому коханню. Власне, за цю відвертість, з якою автор показав драму в особистому житті (хоч вважається, що не можна ототожнювати дівчину у поезії Франка з Ольгою), його і охрестили декадентом його недруги, щоб ще більше додати душевного болю.

Але недарма Франко має ім’я Каменяра. Переважна більшість його поезій – це громадянська, політична лірика, і девізом його завжди було: Лиш боротись значить жить… Vivare memento!